Вони летіли вдень і вночі, дуже втомилися. А коли прилетіли, дуже зраділи. але там все було по іншому.
Тутешні птахи виявилися дуже доброзичливими і добре прийняли їх у своїх кроях. Нагодувавши гостей пшеницею поділилися своїми будиночками і дали їм гарненько відпочити після довгої мандрівки.
Вони щебетали, грали і веселилися поки в їх рідних краях не закінчилася зима. Відлітати їм вже не дуже хотілося, але вони скучили за рідними місцями. Птахи обіцяли повернуться на наступний рік. Тепер у них з'явилися чудові друзі, які їх чекають
<span>З місяцем березнем пов’язано багато важливих подій. Але про одну подію кожного року пам’ятають усі люди. Ось і ми, нібито різні за віком та спільні по своєму духу згадуємо того, хто не лише влучно говорив, але й боровся за свободу, мир і спокій у нашому українському домі.</span>
15 березня в Богданівській сільській бібліотеці пройшла літературна година «На вічному шляху до Т.Шевченка».<span> Присутні небайдужі до Шевченкового слова. Із уст бібліотекаря Довбиш І.В. линуть слова невмирущого Кобзаря
</span>та розповідь про історію першого видання «Кобзаря».Читці, старшокласниці Богданівської ЗОШ Зятковська Каріна і Тиха Анжеліка декламували «Думи мої, думи мої…», «І виріс я на чужині…», «Реве та стогне Дніпр широкий» та інші.<span>Окремо відзначилися твори, які стали піснями. Читачами представлено перегляд літератури «Шевченко – сяйво не залежної Вкраїни». </span><span>В кінці літературної години бібліотекар провела невелику вікторину серед присутніх. Про Кобзаря говорили і говорять усі. </span>Цими днями звідусіль звучать його поезії, пісні і кожен охочий може пізнати і осягнути «свого» Шевченка, який увійшов у кожен дім не лише «Кобзарем», а й своєю життєвою позицією Великого Українця.Найвлучніше висловив свої почуття Юрій Рибчинський:
1. Запам'ятати
2. Бути неуважним
3. Втікати
Я думаю що , моє мiсто через сто рокiв буде старе, та мудре. Воно буде якесь чарiвне. В моєму мiстi буде жити любов та спокiй, а люди будуть добрi та счастливi. Вченi придумають щось нове, щоб людям було легче.
Я вважаю що саме таке моє мiсто буде через сто рокiв.
двітисячі триста сорок восьмим, перші три цифри так і залишаються, а остання ставиться в орудний відмінок