Довкола стоїть тиша похмурого дня. Порожньою вулицею крокують поодинокі люди, закутавшись у плетиво своїх думок. Дерева, що не так давно ще були уквітчані багрянцем, стоять зовсім сумні і безлисті. Відшуміла тепла, погожа днина. Усе довкола змінило свій вигляд, готуючись до зимового сну. Місто здається монотонним, ніби на картині , намалованій простим олівцем. Здається, що ось-ось з неба упадуть дрібні прохолодні краплі, але дощ поки не бажає гостювати у нас. У таку погоду розумієш усю філософію осені: хочеться сидіти коло вікна з цікавою книжкою, розмірковуючи про прекрасне.
Яка ж чудова та солов'їна наша мова, нею можна висловити найскладніші думки, найтонші почуття і переживання, передати враження про побачене, почуте, прочитане.
Барвінкове українське слово є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку.
Діти водили танок, діти люблять водити весняні танки)
-Привіт Марійко!Сьгодні холоднувато ,чк на північному полюсі!
-А мені спекотно як на південному.
-Це тому що ти у зимній курточці!
-А чого ти не наділа теплий одяг?
-Просто я вдівалася вранці та так довго шо аж наступив вечір,і зараз мені так сумно що я не зможу погуляти!
-Нічого просто в інший раз вдівайся по швидше та вдівайся по погоді.
Подруги пішли радісно до дому