Ярко светило солнце, дул летний ветерок. Настроение было отличным, еще бы, ведь сегодня я буду участвовать в настоящих археологических раскопках! Может быть я открою новый вид динозавров и его назовут в мою честь? А может мы откопаем клад и будем жить припеваючи?
С такими мыслями я собиралась на раскопки. Когда я пришла на место, там уже копошились люди -- они суетились, что-то копали и расчищали землю кисточками. Это выглядело очень забавно, и я не смогла сдержать улыбки.
Ко мне подошел один из археологов, и начал объяснять, как происходит процесс раскопок. Затем мне самой разрешили порасчищать песок кисточкой. На деле это оказалось не весело, а занудно, я быстро устала и решила отдохнуть. Вдруг за небольшим бугорком раздался радостный крик. Я пошла посмотреть на источник радостных криков. Оказывается археологи откопали древнюю рукопись, принадлежавшую перу какого-то образованного городского обывателя. Я пыталась понять, что там написано, буквы вроде было немного похожи на русские, однако я так и не смогла разобрать ни слова.
Домой я возвращалась переполненная впечатлениями. Когда вырасту, стану археологом!
Одна з форм суспільної свідомості - сукупність уявлень, що покояться на вірі в чудодійні надприродні сили і істоти (боги, духи), к-які є предметом поклоніння.
Після Другої світової війни українські землі об'єдналися у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки. Року 1954 до України було приєднано Крим. У післявоєнний період наш народ невтомно працював, відбудовуючи зруйновані міста й села. Як зазначають дослідники, пошкоджене війною господарство вже за три роки було повністю відновлено. Від 50-х років почали споруджувати нові міста, заводи, залізниці тощо. З кожним роком набувало розмаху будівництво житла. Багато українських родин у містах у 60-70-ті роки безкоштовно отримали квартири. Зростали заробітки, тож люди мали змогу купувати побутову техніку: саме тоді в багатьох родинах з'явилися холодильники, радіоли, магнітофони, телевізори.
Багато робилося в освіті. У 70-ті роки кожен обов'язково повинен був здобути середню освіту. Охочі мали змогу навчатися в професійно-технічних училищах, технікумах, інститутах та університетах. Щороку зростала кількість науковців. Великим досягненням науки тих років стало дослідження космосу. Перший політ людини на космічному кораблі відбувся 12 квітня 1961 року. Слави першого космонавта зажив Юрій Гагарін. Українські вчені й машинобудівники брали активну участь у космічних програмах.
Однак умови життя за тих років для більшості нашого народу були гіршими, ніж в інших, розвиненіших, країнах. Люди не мали змоги докладати весь свій талант, здібності до розвитку української культури, господарства, оскільки чималих зусиль потребувало загальнодержавне будівництво - підкорення Сибіру й спорудження Байкало-Амурської магістралі (залізниці), розвиток сільськогосподарського виробництва на цілинних землях Казахстану тощо. Саме за тих років було схвалено розпорядження про необов'язковість вивчення української мови в школах, що незабаром спричинило звуження її використання. Так, у вищих навчальних закладах, особливо технічного та природничого профілів, віддавали перевагу російській. Скорочувалася кількість <span>Тож наприкінці 50-х - на початку 60-х років постало нове покоління борців за волю України - шістдесятники. Молоді письменники, художники, інженери, вчителі, лікарі, журналісти, науковці, занепокоєні долею рідної землі, відважилися на протест проти нищення української культури</span><span> й мови, проти перекручень історії, проти брехні й пристосуванства, переслідувань за слово й думку, незаконних арештів та безпідставних вироків. У віршах, статтях, картинах, театральних виставах, кінофільмах, лекціях вони зверталися до своїх співвітчизників з правдивим і щирим словом про минуле й сьогодення України.</span>українських шкіл, україномовних газет, журналів тощо. Це не могло не турбувати.
<span> <span>Кузьма Васильевич</span></span>(1901 года рождения) вместе с отцом участвовал в гражданской войне, попал в плен в руки Махно, повели на расстрел, раздели и... увидели на груди крест...
После войны Кузьма, член ВКП(б) с 1918 года, стал Кремлевским курсантом, закончил два института: легкой промышленности и тяжелого машиностроения, а также институт марксизма-ленинизма при ЦК ВКП(б). Работал главным инженером 1-го Московского подшипникового завода. Как-то подписал двум инженерам премию за эффективное рационализаторское предложение. За это «вредительство» тройка НКВД осудила и посадила его на 3 года. Отправили на Колыму. Заболел цингой, пошел в соседний лагерь за лекарством – за побег ему добавили еще 10 лет. Умер в 1938 году в заключении. Реабилитирован посмертно в 1962 году Магаданским областным судом.
Георгий Васильевич (1904 года рождения) участвовал в Великой Отечественной войне, был офицером. Всю жизнь работал главным бухгалтером в разных учреждениях, в том числе и в Министерстве здравоохранение Каракалпакской АССР. Умер в Нукусе в 1973 году.
^ Павел Васильевич (1907 года рождения) до войны работал в Средней Азии, на Уфимской спичечной фабрике и моторостроительном заводе. Как кадровый офицер, служил в Оренбурге, был близким другом будущего Героя Советского Союза Карманова. Участвовал в финской войне. Приехал в родную деревню и устроился плотником в трест «Туймазанефть». Односельчане расспрашивали о войне. Письмеров рассказал о том, что финны воюют против нас немецким оружием (в то время сущетвовал пакт о ненападении между Советским Союзом и Германией). Те же недруги отца донесли и на него. Военный трибунал лишил Письмерова свободы на 7 лет. Последний раз ею видели в одном из лагерей Свердловской области. Умер в заключении в 1943 году. Реабилитирован посмертно в 1963 году Верховным судом Башкирской АССР.
Яков Васильевич (1913 года рождения) работал на шахтах Тульской области. Старшина Письмеров участвовал в Великой Отечественной войне, пал смертью храбрых, освобождая Венгрию.
Михаил Васильевич (1924 года рождения) в колхозе «Путь Сталина» пас свиней, работал на золотых приисках Свердловска. В 1942 году ушел на фронт, в 1943 году вернулся инвалидом (дата смерти неизвестна).
Борис Васильевич (1926 года рождения) в колхозе «Путь Сталина» пас свиней, участвовал в Великой Отечественной войне с 1943-го по 1945 год, воевал с японцами, закончил войну на Дальнем Востоке и служил в армии до 1950 года. Работал шофером на нефтепроводах треста «Востокнефтепроводстрой», в автоколонне. Ушел на пенсию, работал бригадиром слесарей-котельщиков завода «Химмаш».
Несколько слов о судьбе родных сестер. Татьяна Забродина всю жизнь работала в колхозе «Усень», жила в Ардатовке. Мария Айфельд трудилась на заводе стеновых материалов и железнодорожном вокзале, жила в Туймазах. Евдокия Семенова была свинаркой колхоза «Октябрь», жила в Казнаковке. Ольга Петрова учительствовала в Казанке, Серафимовском, жила в Октябрьском. Любовь Галкина работала в колхозе «Усень», оператором НГДУ «Октябрьскнефть». Надежда Масленникова была кочегаром в том же управлении, жила в Серафимовском».