Ответ:
Роман Р. Іванчука «Орда» – це художньо-історичній аналіз трагічних подій XVІІІ сторіччя, які були пов’язані з руйнуванням славетної столиці української козаччини – міста Батурин.
Сучасний Батурин – це селище міського типу, розташоване у Бахмацькому районі Чернігівської області, яке розкинулося на річці Сейм неподалік від великої залізничної станції Бахмач. Заснований Батурин був у 1625 році, а за часів гетьманства Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи місто було столицею України. Під час російсько-шведської війни після переходу гетьмана Мазепи на бік шведів усе населення Батурина було знищене військами князя О. Меншикова.
Роман «Орда» починається моторошною картиною знищення населення Батурина. Автор так описує ці події: «Орда вже ревіла моторошним ревом... рубали шаблями й бойовими сокирами козацькі голови, удари падали на спини й потилиці; жінки вибігали на мур і кидалися на вірну смерть у Сейм... Ординці ревіли вже в Батурині – там лизнули насурмонене небо перші язики пожеж».
Головний герой роману – улюбленець Мазепи схимник Єпіфаній, протоієрей і вчений. Саме його очима читач спостерігає за палаючим Батурином. Горіло все, що могло горіти, окрім садиби зрадника В. Кочубея. Очима того ж Єпіфанія читач бачить Мотрю Кочубеївну, яка залишилася у Батурині разом з матір’ю. Та дорікала свою доньку: «У всьому винна тільки ти». Дівчина відповідала: «У чому я повинна, мамо? Що я любила гетьмана і вірила в його рятівниче призначення на Україні? Що він мене любив?».
Побачивши Єпіфанія, Мотря ніби прокинулася і запитала схимника: «Що гетьман передав для мене?». Єдине, що вона хотіла знати – це останні слова її коханого перед від’їздом за Десну. Перед Єпіфанієм Кочубеївна з’являється в образі Лебедиці. Вона розповідає йому про себе: «Полишивши свою лиху матір, дійшла до Полтави із своїм чоловіком генеральним суддею Чуйкевичем. Недовго жила з ним: перед битвою Чуйкевич перейшов на бік Петра... Я ж подалася в монастир».
Наприкінці роману Єпіфаній, служитель Покровської церкви, перемагає вовкулаку і зрадника полковника Носа, який наказав схимникові знайти і вбити гетьмана Мазепу.
Роман Р. Іванчука «Орда» по праву можна вважати не тільки історичним, а й філософським. У своєму творі письменник ставить питання філософського плану: про честь і ганьбу, про життя і смерть, про фізичне і духовне. Автор роману стверджував, що найсильніша зброя, яку повинні кувати українці і з якою їх не зможе подолати не один ворог – це мисль і дух. Це було вірно тоді, це залишається вірним й сьогодні.
Объяснение:
Київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. Квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. Я люблю Київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.
Я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. Щоб дістатися туди,треба їхати на метро та вийти на станції Арсенальна та йти в бік парку Вічної слави вулицею Лаврською. Будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. По обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. Перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. Звідусіль чути музику та людські розмови. У цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля Верховної Ради, далі Печерська Лавра та чудовий вид на Дніпро та Лівобережжя.
Парк Вічної Слави пологими доріжками збігає до самого Дніпра. Восени він золотаво-зелений. У парку багато красивих дерев, кущів та полян, є Вічний Вогонь та стела на честь загиблих у Другій Світовій війні. Багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. Вони роздивляються широкі мости через Дніпро – міст Метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст Патона. А на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. Особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.
Та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею Лаврською. Вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. Осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.
Героiчний вчинок --це коли людина ризикуе власным здоров'ям або навiть життям щоб допомогти комусь хто потрапив у халепу.
Типу те що з брехнею ти зможеш все зробити всього добитися чого хочеш,але коли взнають що ти брехав то назад час не вернеш і не зможеш все змінити,тому потрібно думати перед тим що казати солодку брехню чи гірку правду