БРАЗИЛИЯ
1. Занимает восточную и центральную часть Южной Америки.
2. 8 515 767 км².
3. 206 440 850 чел.
4. Столица - Бразилиа. 2 789 761 чел.
5. На севере страны находится Амазонская низменность. На севере она постепенно переходит в холмистые равнины северной части Гвианского плоскогорья, окружённые вдоль
государственной границы крутыми скалами. Почти всю оставшуюся территорию страны занимает Бразильское плоскогорье.
6. <span>В стране добывают более сорока видов полезных ископаемых. Самыми
значимыми выступают марганцевая и железная руды. Так, в год добывают
более двухсот миллионов тонн железной руды, из которых примерно 80
процентов идет на экспорт. По добыче бокситов государство занимает одно
из первых мест в мире. Полезные ископаемые Бразилии представлены также
медью, цинком, никелем, залежи которых используются для внутреннего
рынка.
6. </span>Для Бразилии характерен жаркий климат. Среднемесячная температура
колеблется от 16 до 29 °C; лишь на высоких восточных массивах средняя
температура июля от 12 до 14 °C.
7. Атлантический лес, Серрадо, Амазонская сельва и Каатинга. Зона
Атлантического леса знаменита своим красивейшим водопадом Игуасу.
Каатинг — это засушливый, и, пожалуй, самый скудный регион. Какая природная зона занимает большую часть Бразилии? Без сомнений это Амазонская сельва.
8. Бразильцы одна из самых многочисленных наций мира, составляющая основное
население Бразилии. Говорят на
португальском языке. Религия — католичество.
9. Бразильцы занимаются выращивание кофе, какао, цитровосовых фруктов например
бананы, апельсины, занимаются туристической деятельностью, рыболовством
и. т.д в Бразилии выращивают самые лучшие сорта кофе.
ЧИЛИ
1.
Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодопомога дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе. Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
<span>На жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний вогонь. </span>
Наличием множества народов,которые населяют кубань за всю историю скществования.