Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятниця, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність.
<span>Час минає. Секунда за секундою складаються у дні, дні переходять у роки. Діти підростають, дорослішають, потім старіють. У них підростають уже свої діти та онуки. За мірками історії Всесвіту лише хвилина відділяє нас від трипільського гончара, що робив перші глиняні глечики. Глечики і досі роблять такими, та хто згадає того гончара? Історія пам’ятає правителів і воїнів, поетів і музикантів. Інколи лишаються на її сторінках імена простих людей, що здійснили щось видатне. Час іде. Історія плине. Живучи день у день, прокидаючись, ідучи в школу чи на роботу, ми не замислюємося, яке, власне, коротке наше життя. І що (хто б там чого не казав) воно у нас одне. І, марнуючи час, ми марнуємо своє життя. Дуже довгі вагання. Гонитва за тим, що дає нам хліб і можливість нормально прожити, — за грошима. Дріб’язкові сварки і бездумне цілоденне сидіння перед телевізором. Це все марнує наш час, розмінює дорогоцінне золото хвилин і годин, які можна було б прожити інакше. У народі кажуть: якщо ти посадив дерево — ти не марно прожив своє життя. Не обов’язково усім садити дерева. Але робити добрі справи, завжди пам’ятати про те, що саме ми, теперішні, творимо наше майбутнє і майбутнє наших дітей, — обов’язково. Мудрий, але теж змарнований, розміняний вислів: «Життя дається нам усього лише раз. І прожити його треба так, щоб не було соромно за даремно минулі роки». Це не значить — боротися за щось. Бо боротися — то завжди ламати. Це значить — творити. Робити добро. Допомагати немічним і літнім людям. Читати хороші, мудрі книги. Прислухатися до старших. Не сваритися з мамою. Завжди пам’ятати своїх батьків, допомагати їм. В ідеалі виростити добрих, розумних дітей. Це і значить прожити своє життя не марно, не втратити з нього ані хвилини. </span>
Але тепер час від часу <em>він мимохіть</em><span> згадує побачене і не знає куди від цього подітися.</span>
Наші справи говорять за нас
Наші справи - це відзеркалення душі, думок, нашого ставлення до ближніх. Про людину можна судити по її вчинкам. Допомогла вона бабусі донести сумку чи спокійно пройшла поруч. Також добре видно яка людина по тому, як вона ставиться до своїх ворогів і людей слабших за неї. Також багато людей спочатку говорять, а вже потім думають. Перед тим, як щось говорити, зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати. Про цю людську ваду писав грецький філософ Демокріт: "Краще думати перед тим як діяти, аніж опісля". Також на цю тему писав древній філософ Конфуцій: "Якщо у тебе не буде злих думок, не буде й злих учинків".
Тому робімо тільки добрі справи і судімо людей по їхніх вчинках.
Помогла чем смогла. Если не то, то прости .
Ось і літо прийшло. Тепле, веселе. Дружньо гудять бджоли, ніжно колишуться трави, колосяться на полях хліба.
Саме у цю пору ліс жив небаченим життям. Велика лісова галявина, які ніби ще недавно була вкрита маленькою травичкою, квітувала. Яких тільки рослин на ній не було: ромашка, звіробій, полин, м’ята, дзвіночки, материнка, люцерна. Великий – великий килим нагадувала вона.
Вухастих любив її. А ще більше любив літо за найдовші у році дні, за чарівні медові аромати, які постійно можна було відчувати у повітрі.
Цікавим було все.
Навіть дощик який зволожував землю. М’який, лагідний він ніколи і нікого не ображав. І це розуміли навіть рибки, які жили у ставку.
А грибочки? Один за одним з’являлися вони; маленькі і великі, подібні на хатинки під якими можна сховатися, відпочити.
Літо. Час ягід. Дозріває суничка, приваблює чорним кольром черемха. Смак її терпкий, але дуже смачний.
Пливуть і пливуть по небу хмарки. Кличуть у подорож, у країну, що називається просто, – літо.
