Твір-роздум на тему "Чому кожна людина відчуває своє щастя по-своєму?":
Щастя - це період абсолютного задоволення життям. Але для кожного щастя є чимось особливим. Хтось вбачає щастя у багатстві, хтось - у здоров'ї, а хтось - у реалізації себе у професії. Чому кожна людина відчуває своє щастя по-своєму? Мабуть тому, що скільки людей, стільки і внутрішніх світів.
Кожен з нас по-особливому сприймає нашу планету та все те, що нас оточує. Досвідчена та розумна людина починає з часом цінувати не матеріальні, а духовні цінності. З віком люди переосмислюють свої бачення щастя, починають жадати домашнього затишку, спокою, здоров'я та близьких людей поруч. Мабуть, у цьому і полягає справжнє щастя.
В перукарні,я тракторист,я кравець,в пекарні,я комбайнер,я водий,в таксі,агроном,
Привіт, Мишко!
-Привіт, Данило!
-Може, підемо(майб.) разом до стадіону?
-Добре, учора я ходив(мин) з татом, але бачив(мин.) там Сашка і Женю.
- Що ви робили(мин)?
- Грали (мин.) у футбол, та ще трохи у пінг-понг.
-А я хочу(теп.) на турніки.
-Згоден, ходимо(майб).
Настала весна. Нарешті, було чути перегукування пташок.
Маленький Сергій, йдучи по вулиці, щось тихенько наспівував. Аж раптом почув тихенький писк з кущів. Заглянувши туди, побачив синичку, і тільки розгледівши її , побачив зламане крило. Ця жовто груда пташечка відразу приглянулась хлопчику. Вона була маленька, з тендітним чорним дзьобиком, синенькою голівкою і , надиво, гострими кігтиками. Взявши пташину до рук він відчув м"якенький пух на животику синички, а заглянувши до її чорних ,наче вуглики, оченят, не міг залишити пташку в біді.
Сергійко обережно заховав синичку в куртку і побіг додому.Пролунав дзвінок в двері. На порозі стояв розхристаний сергій і якось дивно посміхався.
- Що сталось? - спитала мама.
- Мамо, поглянь, кого я знайшов! Їй потрібна допомога. - пригортаючи пташку сказав хлопчик.
- Гаразд. Давай ми її відвеземо до ветеринара. ми ж не лікарі. Добре?
- Добре! - на крик радощів прийшов тато.
- Що сталось? - занепокоїно спитав батько
- Татку, татку , дивись, я знайшов поранену пташечку і ми повеземо її до ветеринара!
- Ну це добре, що ти вирішив допомогти крихітці. Ти справжній чоловік! - посміхнувшись наостанок сказав тато.
Через кілька тижнів Сергійко з батьками відпустили синичку на волю. Хлопчик пообіцяв їй, що буде допомагати усім тваринам, а вона прилітала до віконечка малого і її підгодовували. Так і зажили з дружбою синички.
<span>У лісі під деревом я зустрілася з мурашником. Зверху він був укритий хвоєю і всіяний мільйонами ходів. Мурахи снували по ньому безперервно. Одні тягли до мурашника палички й личинки, інші вибігали з нього у якихось невідкладних справах., Раптом неочікуванно потемніло.І мурашки швидко сховались у мурашник, закрили більшість ходів. Так вони захищають свій дім від опадів</span>
