Коли настала справжня зима, почалися приморозки, які не лише гарно малювали на шибках вікон, але і щипав за щоки. Небо було чисте,проте десь на обрії виднілися хмари, які, якщо б не вітер, що дув в протилежну сторону, вже накрили б наше село. Коли тяжко було на душі, коли смуток полонив розум, коли я не знав, куди тікати від тужливих дум, перед очима ставала мати, яка, як у дитинстві, гладила мене по голівці.
На цій картині можна побачити два хлопчика та їхню собачку у літньому полі. Хлопчики їздять на велосипеді, а собака біжить за ними. У них дуже веселий настрій. На мою думку вони можуть розмовляти про те, який сьогодні сонячний та світлий день або, яка гарна погода. Тут можна побачити, що художниквикористав синій, чорний, білий, червоний, сірий, голубий, зелений, жовтий та помаранчевий кольори. На цій картині є і сумні, і веселі кольори, але всеодно ця картина викликає у мене тільки радість.
Якщо тобі не сподобалося можеш переробити чи написати свій за допомогою питаннь, які є під картиною.
Телесик
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,
Буду тебе годувати.
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком.
Росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
А він думав, що то мати.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
— Зміючко Оленко, відчини!
Сидить сердешний Телесик, от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
— А мені? — каже з призьби Телесик.
— Отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді...
А гусятко ходить по двору, то мати й побачила.
— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.
А Телесик каже:
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені бубликів в'язочка.
[ м і с т о <span>] 5 букв 5 зв </span>
