Яросла́в Влади́мирович<span> (в поздней историографической традиции </span>Яросла́в Му́дрый<span>; </span>ок. 978[1]<span> — </span>20 февраля[2][3]<span> 1054, </span>Вышгород<span>) — </span>князь ростовский<span> (</span>987—1010<span>), </span>князь новгородский<span> (</span>1010—1034<span>), </span>великий князь киевский<span> (</span>1016—1018<span>, </span>1019—1054<span>).</span>
В древнем Египте были
Писцы, рабы, земледельцы, скотоводы, гончары.
1. Вопросы образования в то время находились в ведении церкви, поэтому книги, учебники писали монахи, дьяки и иные церковнослужители. Содержание букваря в основном поэтому содержало всякие церковные истории.
2. Царь конечно по подготовке был одним из самых просвещенных для своего времени людей, его специально готовили.
Рабы были "орудиями говорящими", быки "орудиями мычащими", а плуг "орудием молчащим"
Галичина , Буковина та Закарпаття наприкінці XVIII - початку XIX ст. були найвідсталішими австрійськими провінціями. Кріпосництво заважало розвитку промисловості і сільського господарства. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті та Східній Галичині. На Буковині ж переважала маса селян-власників (до 30%).
Входячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, в свою чергу, були багатонаціональними. Поряд з представниками корінної нації - українцями, тут в різний час оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів і т. д. Але українці переважали: на кінець XVIII ст. їх було 2,2 млн з 3,5 млн загального населення.
Хоча ці українські території існували окремим життям, і їхня доля мала багато спільного: українське населення зазнавало постійного соціального та національно-релігійного гноблення: у Східній Галичині-з боку польської шляхти, на Буковині - румунських бояр, в Закарпатті - угорських панів. Австрійські влади проводили політику онімечуванням українців, польські пани намагалися ополячити українське населення Східної Галичини, румунські бояри прагнули румынизовать українську Буковину, а угорці - вели політику мадяризації на Закарпатті. Усі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову і українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.