Тиша ходить між деревами, приносячи й туди свій звук самотності.
На обрії червоно сходить сонце, вітаючи сонні квіти своїм проміннячком.
Соняшники світяться, гріючись в теплі літнього ранку.
Часом війне вітерець і маленьке деревце,похитуючись, нахилиться аж до самого долу. ( щодо ком у цьому реченні не впевнена, але по-моєму все правильно)
Трави плачуть ледь-ледь чутно, сповіщаючи вітру про своє єство.
Інфінітив<span> (від </span>лат. infinitivus<span> — невизначений, неозначений) або </span>дієіме́нник<span> — початкова форма </span>дієслова<span> . В</span>індоєвропейських мовах<span> інфінітив являє форму віддієслівного імені, яке перейшло у дієслівну парадигму. Історично, інфінітив називав дію як таку. Він може мати вид (</span>взути — взувати), стан (бити — битися), відносний час (лат.laudare<span> «хвалити (зараз)», </span>laudavisse<span> «хвалити (у минулому)», </span>laudaturum esse<span> «хвалити (у майбутному)» та, зрідка, особу та число (португал. </span>falar<span> «говорити», 1-а особа однини, </span>falar-es<span> «говорити», 2-а особа однини). Інфінітив бере участь в утворенні особових аналітичних форм (</span><span>буду читати</span><span>, фр. </span><span>je vais lire</span><span>).</span>
Мама пiшла до магазину,а я i сестра залишилися вдома
У нас живёт белый кошка Белка. Она очень спокойная. Любит подремать. Когда она просит покушать она садится на стул и стучит лапкой по столу. Это очень умная кошка. Сама открывает лапкой дверь. Он замечательная!
[з'йаблик]...........з пом'якшена
