Каждый из нас под словом "красота " воспринемает и представляет разное. Кто то красоту глаз,тела,одежды.Кто то красоту гор или зимнего снега. Кто то думает о внешности,а я представляю внутреннюю красоту. Ту , что глубоко внутри.Что может быть красивее и лучше внутренней,душевной красоты?Да ни что не сравниться . Часто люди попадают в капканы красивых "обложек" и всё это ведет к разочарованию и разбитым сердцам. Но что же , если человек не так красив снаружи?Это приговор?Вовсе нет,я всегда выбираю чувственных и душевных людей,которые в жизни никогда не подкинут тебе кусочек отравленного яблока,внешность часто обманчива,начитанность,душевность,понимание и философские мышления никогда не стояли на ровне с красивым личиком очередной модели. Внутренняя красота всегда спасает людей в тяжелые моменты жизни.Только лишь начитанные,мудрые и разговорчивые люди спасут мир от пустого будущего.Я надеюсь что наставил(а) и вас на верный и истинный путь.
Ля ре фа-т35
ре фа ля-т6
фа ля ре-т46
Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».
«Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.
Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі . А ця балада була написана в Москві 1822р
Курлыкая-деепричастие, несовершенный вид, непереходный, настоящее время, разговорное
В лесу росла,
Домой пришла,
На печи высохла,
Без слез заплакала.
<span>(Скрипка)</span>