<span>У всякому випадку ділового спілкуванні потрібно не тільки з'ясувати суть справи, але також і міру участі в ній працівника, його ставлення до цієї справи, до других учасників. Вивчення здібностей людей в колективі являється однією з найбільш важливих завдань керівника. Чим частіше керівник має прямі контакти з підопічним, тим інтенсивніше його праця. Невиконання обіцяного підриває його авторитет.
Контроль за діяльністю підпорядкованих роботодавців не повинен бути дріб'язковим, так як заважає їхній самостійності. Змініть традицію старшого, аби співробітники могли просуватися з будь-якого рівня відповідно їхній гідності.
Не може бути гарним керівником людина, яка весь час переживає, легко втрачає спокій.
Звертання до робітника на «ти», звертання по прізвищу, невміння вислухати — все це відштовхує співробітників. Якщо хочете подобатися людям, дотримуйтесь правила: «Поважайте думку других!».
Дружелюбність з одного боку породжує працелюбність з другого боку.
Створюйте людині гарну репутацію, яку він міг би виправдати. Виявляйте людям щирий інтерес.</span>
Звук. мод. слова: любіть ( = 0 = 0 =).
1) буревій, борвій, вихор
2) Метелиця, завія, заметіль
3)Мчатися, нестися, гнати
4)Трудитися, робити
5)Веселий, щасливий
6)Відважний, мужній
<span>Горіх і каштан
</span><span>На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде.
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт!
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться.
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:
- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.
Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.
Зітхнув горіх і промовчав.
- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.
Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.
- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.
Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.
- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.
- І я! І я! – загукала малеча.
Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.
- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось.
- Та, напевне, дикі свині з’їдять.
Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому… </span>