Мій режим дня
У будній день я прокидаюся рано. Спочатку вмиваюся, потім снідаю, одягаюся і тато відвозить мене до школи. Уроки починаються о 8.30.
Після уроків я йду додому, швиденько обідаю і їду у футбольну школу - там заняття удень.
Надвечір я беруся за виконання домашніх завдань. Пізніше ми вечеряємо. Портфель я складаю увечері перед сном. Так проходить мій день.
Зустріли його, спілкувалися з нами, чекали на неї , зустрілися з ними, скажу тобі, подякував їм, побачив на ньому, зняли з нього, летіли над нею, прийшла після нас, вибрав для неї.
Бути людиною
Кожен з нас іноді замислювався над питанням, що означає бути людиною. І кожна людина відповість на нього по-різному, адже у кожного своє життя, свої цінності та власне світосприйняття. Хтось може вважати, що людина це лише маленька частка в єдиному механізмі суспільства, а хтось вірить, що одна людина спроможна міняти історію. Але майже всі люди бажають бути гідними та мати повагу серед оточуючих.
Люди бувають різними, зустрічаються іноді і такі, яких взагалі важко назвати людиною. Для мене людина – це в першу чергу той, хто слухає свою совість, хто намагається зберегти свою гідність навіть у самих тяжких випадках. Всіх нас з дитинства вчать хорошим рисам характеру. Наприклад, чесність та вірність. Тут я повністю погоджуюся, з чесними людьми приємніше спілкуватися. Вірність, на мою думку, це взагалі найважливіша якість. Без вірності людина ніколи не зможе мати гідних друзів та щасливу родину. Можна ще довго перераховувати хороші якості людей, такі як дружелюбність, відповідальність, почуття обов’язку, цілеспрямованість та інші. Кожна людина сама обирає свій подальший шлях, на це впливає виховання в сім’ї, оточення друзів та знайомих, освіта та індивідуальне прагнення до розвитку чи навпаки.
<span>Я вважаю, що мені пощастило. В моїй родині нема місця для поганих якостей. Мене завжди вчили поважати старших, жити по совісті та нести відповідальність за свої вчинки. Щоб стати справжньою людиною я намагаюсь гарно вчитися, брати приклад тільки з хороших людей, допомагати всім, кому потрібна моя допомога. Я хочу бути вірним </span>другом, а в майбутньому мати щасливу сім’ю та навчити своїх дітей тому, чому вчили і мене.
<span>Справжня людина в будь-якій ситуації залишиться людиною, і в робочому колективі, і в сімейних відносинах, і по відношенню к природі та своєму суспільству в цілому.</span>
Телесик
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,
Буду тебе годувати.
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком.
Росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
А він думав, що то мати.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
— Зміючко Оленко, відчини!
Сидить сердешний Телесик, от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
— А мені? — каже з призьби Телесик.
— Отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді...
А гусятко ходить по двору, то мати й побачила.
— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.
А Телесик каже:
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені бубликів в'язочка.
