Я ким Сомко<span>айкращі риси українського менталітету – чесність, відданість та патріотизм – П. Куліш відтворив перш за все в образі гетьмана Сомка. Сомко виступає в романі уболівальником за долю України, не хоче, щоб через його особисті інтереси почалися чвари. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він – продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: “Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!”. Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: “Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!”. Портрет Сомка у романі подано романтичними фарбами, виразами схожими на історичні пісні та легенди, автор нам подає гетьмана таким, яким бачив його народ: “<em>Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної” (пишуть у літописах); був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді по-гетьманськи…” </em> Благородно поводиться він в останню годину життя, відмовляється врятуватися ціною смерті Кирила Тура, який прийшов визволити його з в’язниці. Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча – тими рисами, якими наділив його народ в думках, піснях та легендах.</span>Іван Брюховецький<span>На відміну від ідеалізованого образу гетьмана Сомка, образ Брюховецького змальований автором в більш реальному ключі. Звісно, що Куліш негативно оцінює свого героя. В першу чергу це виражається в словесному портреті Брюховецького в романі: “…і<em>де збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду – і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики-гречкосії…Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тілько очі були якісь чудні – так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка…”</em></span>Риси характеру Івана Брюховецького – це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Своє негативне ставлення до героя автор постійно підкреслює зневажливими характеристиками та висловами: “…мізкує собі ледачий Іванець”, ” – позирав гордо…узявшись у боки… Брюховецький суне”, тощо. Шрам<span>Вірним сподвижником Сомка зображено <em>паволоцького полковника й попа Шрама,</em> палкого поборника об’єднання України. Йому відведено в романі багато місця, й саме через образ Шрама П. Куліш найповніше розкриває свої погляди. Шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («<em>по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»)</em>. Мужньо веде себе Шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “Що, тебе Господь сотворив із самого заліза?” Паволоцький полковник Шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра. Вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. Заради незалежностi України Шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. Вiн їде до Якима Сомка, щоб словом i дiлом допомогти йому в цiй справi – “привернути всю Україну до однiєї булави”.</span>Шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою Українi. Петро Шраменко<span>Гідний батька його син Петро – <em>“орел, не козак”.</em> Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено.</span><span>Черевань</span>Цікавим і неоднозначним в романі є образ поміщика Череваня. Черевань брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі, займаючи високі посади у війську Хмельницького. Хоча для П. Куліша він є уособленням “хутірської ідилії”, все ж таки його образ важко назвати позитивним
На мою думку, "крила"
потрібні для того, щоб людина змогла відпочити,помріяти.Взагалі слово
"крила" вживається в переносному значенні.Я розумію визначення "Нащо
крилатим грунту під ногами" так: людина не може прожити все життя
мріями,вона не може нічого не робити,"грунт" їй потрібен для того, щоб
не лінуватися.Для цього дорослі ходять на роботу,а діти в школу.
Звісно ж людина не може прожити все життя працюючи.Людям потрібно теж
інколи відпочивати.Брати відпустки або хто не може собі цього дозволити
можна зробити те,про що довго мріяв.Ще ж можна "надіти крила" та
пофантазувати,помріяти,відкрити свій талант,відчути свободу.
Кожна людина має "крила",але не кожен може їх в собі відшукати.
У кожного є своя думка. Кожна людина має право на власну думку. Вона може бути як і правильна так і не правильно. Я вважаю, що вчитель має власну думку щодо оцінок і навчання учнів школи. Людина може завести собі свій щоденник у якому пише свій день або думки
1. На Кам’яному острові2. Швайка каже, що на землі Воронівки напали татари3. Хлопці лишаються на острові самі з Барвінком4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич 5. Хлопці беруть Тишкевича у полон6. Козаки повернулися, Тишкевич втік7. Швайка наказав всім тепер забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові 9. Санько ворожить, і хлопців не помічають.10. Швайко і хлопці ідуть степом, зустрічають пастуха Рашита11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба12. Пригоди Демка-Дурної Сили13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою джурою, а Санько буде з ним.14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя15. Козацькі розмови на березі річки