Роки йдуть, часи минають. Огляньмося навколо і подумаємо. Мені здається, що зараз ми приділяємо занадто багато уваги речам. Більш, ніж вони на те заслуговують. Де в кого вони стали майже метою життя. Чому це так? Звичайно, кожному хочеться мати красивий одяг, елегантне взуття, чудову косметику. 1 цілком природно, що людина прагне гарно одягтися і взагалі чудово виглядати. Але… Існує одне “але” – речі ніколи не повинні посідати чільне місце в нашому житті, тому що у людини є найцінніший скарб – її душа. Я вважаю, що головне у кожного – це його внутрішній світ, його інтереси, знання, вміння. Але ще й ставлення до людей, до навчання, до роботи, а також заслуги самої людини, її самооцінка і самоаналіз. Одна моя знайома весь час скаржиться, що в неї немає справжніх друзів. Все в неї є: і магнітофон, і косметика, і різні цікаві дрібнички. І дарує досить часто вона їх своїм знайомим. А ось друзів нема, і на душі у неї погано. Я думаю: а що вона зробила, щоб придбати друзів? Чим вона цікава? Що вміє сама? Мабуть, нічого. їй не слід думати, що людину можна зробити другом, давши їй поносити модну річ чи щось подарувавши. Друзів треба завойовувати. Не дивитись на людей з презирством. Не поводитись із ними нахабно. Не ставити себе вище за інших. Бути привітним і лагідним, поважати людей, частіше усміхатися. Тому я порадила знайомій дівчині проаналізувати свою поведінку і попрацювати над собою. Треба бути цікавою людиною. Для цього – більше читати, відвідувати різні гуртки, мати якесь хобі. І тоді, я сподіваюсь, моя знайома знайде собі справжнього друга. <span>Отже, я бажаю всім людям душевного багатства. Я хочу, щоб люди робили побільше добрих справ, а не були подібні до горезвісного гоголівського героя Плюшкіна – персонажа “Мертвих душ”.</span>
Дозвольте відрекомендуватися. Я гном Письменник.Ми, гноми, вже багато років мешкаємо в Чарівному лісі. У звмчайному лісі нас не зустрінеш.Народ ми серйозний, любимо,щоб усе було по-справедливому.Так от. Жили ми собі, жили, та якось після великої повені зявилися в наших краях інші мешканці.Незнайомці виявилися дуже симпатичними, і ми всі заприятелювали.
Я почув якийсь дзвін. Звучання йшло від садка, побіг туди. І тут спостерігаю чудодійство! Дівчина-весна з великою чорною косою, в яку вплетені квіти, їде по небу на санях. Вона мені загадково всміхнулася і провела рукою. І враз сніг розтаяв! Провела іншою рукою - з'явилися підсніжники, які своїми голівками тянуться до синього неба. Весна встала, зіскочила з саней і в повітрі закрутилася в чарівному танку. Її довге зелене плаття доповнювало її красоту. Але моє захоплене спостереження за Весною перервало скресання льоду. А ось і пташки прилетіли. Вони теж почали танцювати разом з Весною. Я закрив очі. Думав, що це тільки моя уява. А коли відкрив, нічого не було. Лише білосніжні підсніжники меланхолійно дивилися в небо.