Чому зажурилася Жар Птиця? Яка була Жар Птиця? Хто їй заздрив? Що сталося з жар птицею? Чому вона захворіла?
Леонід Глібов “Хто розмовляє?” аналіз Акровірш дає відгадку, що розмовляють річкова рослина осока, яка на відміну від калини, не дуже у великій пошані в людей, і сорока. Сорока ж має чим похвалитися: про неї складена казка-примовка для маленьких діточок, котрим показують на пальчиках, як вона кашку варила, діток годувала. Акровірш викликає посмішку, адже автор використав смішні словосполучення («і ніхто ніде ніяк»). Твір дуже емоційний за рахунок окличних речень.
Тема: розмова осоки та сороки про пошану в народі.
Людині понад дане велике чудо – уміння говорити. Наше мовлення – це відбиття наших думок, учинків, поглядів, переконань, нашого духовного миру. Без великого дарунка мовлення людина втратила б більшу частину самого себе. За допомогою слова ми можемо відстоювати власну думку, переконувати, сперечатися. <span>За допомогою слів</span><span> </span><span>ми можемо повідати іншим людям свої самі потаєні думки. Безцінність людського мовлення відбита в численних мудрих висловленнях, прислів’ях, приказках різних країн і культур. «Живе слово вчить», – говорить антична мудрість. «Ніщо так не підбадьорює людину, як добре слово», – затверджували древні індійці. «Хто не соромиться сказати, той і зробити не постидится», – говориться в абхазькому прислів’ї. Чимало вчених, мислителів, філософів, письменників звеличували значення слова. «Слово – тінь справи», – утвер-ждалдемокрит. «Слово є образ справи», – підтверджував Солок. «Мовлення – тіні вчинків», – погоджувався з ними Б. Грасиан. «Опануй справою, слова найдуться», – вторив Катон. «Слово є вчинок», – підсумовував Л. Н. Толстой. Але чи завжди людина використає слово в благо – собі й іншим? На жаль, життя переконує нас вобратном. </span><span>Якщо ми звернемося</span><span> </span><span>до древніх книг, прочитаємо виречення древніх мудреців, то побачимо, що в старі часи слову приділялася значна роль у житті людини. Жоден поважаючий себе людина не посмітила б сказати необдумане слово, кинути фразу на вітер. Древні люди завжди ретельно продумували все, що вони говорять, – для того, щоб кожне слово досягло мети й зробило саме той вплив, що у нього закладене. А що ж зараз? Ми граємо словами, як повітряними кульками. Ми вимовляємо цілі мовлення, які насправді – лише порожнє коливання повітря. Ми використаємо слова для того, щоб болючіше скривдити, образити, принизити іншої людини. І дуже рідко, на жаль, ми використаємо мовлення для вираження теперішніх почуттів</span>
Я народився в місти павлоград я тут и жеву