Они считали его сумасшедшим, что он был не слишком умен, ведь он разъезжал по разным местам и "спасал" людей, хотя на деле он делал только хуже, усугубляет их и без того не завидное положение
А тема то какая? Что бы знать что писать то.
1. Почему Том не хочет идти в школу? - Он был непоседой, ему было скучно сидеть за партой и писать одно и то же, к тому же, в те времена в школах были разрешены физические наказания, и учителя имели право бить своих учеников, и, конечно, Том не был исключением.
2. Почему ребята верят в то, что все неправдоподобные рассказы Тома- правда? - Том - замечательный рассказчик, он так увлекательно и самозабвенно врал, что даже тетя Полли верила ему, не то что мальчишки-ровесники.
3. Запишите названия вещей, становящихся предметом купли-продаже в мире Тома и Гека. -
*** Середина яблока
*** Бумажный змей
*** Дохлая крыса с веревочкой
*** двенадцать шариков
*** сломанная губная гармошка
*** осколок синего бутылочного стекла
*** пустая катушка
*** кусок мела
*** пробка от графина
*** оловянный солдатик
*** пара головастиков
*** шесть хлопушек
*** одноглазый котенок
*** дверная ручка
*** собачий ошейник
*** чере<span>нок от ножа
*** четыре куска апельсинной корки</span>
4. Какова идея романа? Я думаю, всё-таки - дружба и преданность. Автор легко и с юмором говорит о том, что главные качества хорошего человека - это х<span>рабрость, мужество, сообразительность и решительность.</span>
<span>Берёзки стройные, будто девушки.
Ели стоят неподвижно, как будто изваяния.
Ручей звенит, как колокольчик.
Дорога вьётся, будто лента.
Снег кружится, словно пух одуванчика.</span>
Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого».
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. …Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола».
Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».
Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.
Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.