Сейчас это произведение актуально. <span>Прошли столетия, а недоросли остались)</span>
<span>Древнерусская литература, включающая в себя и былины, и сказки, и жития святых и, и (позднее) повести, являет собой не просто памятник культуры. Это уникальная возможность знакомства с жизнью, бытом, духовным миром и нравственными принципами наших далеких предков, своеобразный мостик, соединяющий современность и старину. </span>
Леся Українка(1871-1913)
Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач
(1871-1913)
Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському.
Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.
6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.
Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом.
У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».
Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України.
Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського.
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.
7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві.
Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.
Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.
Насколько помню, открывалась книжная гостиная Козьмы Пруткова,а в самом этом открытии участвовали библиотеки Брянского края
Главный герой рассказа — мальчик из
эскимосского племени по имени Киш. Кишу было тринадцать лет, он был здоровым,
сильным и смышленым. Главным в его характере были гордость и чувство
справедливости. Люди стали уважать его за то, что он изобрел способ, как убить
полярного медведя, всегда справедливо делил мясо и себе оставлял столько,
сколько нужно для пропитания. Он стал первым человеком в поселке, его имя
помнили люди его племени, потому что «в жилах у него горячая кровь, а в сердце
— мужество мужчины» , он вел себя с достоинством и был честен и справедлив.
События, о которых рассказывает писатель,
происходили много лет назад: «Давным-давно у самого Полярного моря жил Киш» .
«Отец Киша был отважным охотником и встретил смерть в голодную годину, когда
хотел отнять жизнь у большого полярного медведя, дабы даровать жизнь своим
соплеменникам» . Люди забыли о подвиге отца Киша, потому что они думали только о
<span>сегодняшнем дне.</span>