Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактувалася за різних часів вона по-різному, і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І.. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім’я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому. Сім’я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити за нових умов, умов пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій і світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що синам і невісткам наказували, що й призвело до ненависті в родині. Це дуже важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ані старим, ані молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за законом взаємоповаги. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашсві звички».
Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не лише бажання, а й необхідність для людини. Щастя — в коханні. Це завжди хвилювало та хвилює багатьох письменників. Проблему кохання і сімейного щастя у повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Невицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карно — Мотря та Лаврін — Мелашка.
Хоча Карно й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. «Я люблю, — сказав Карпо, — щоб дівчина була трохи криклива, щоб мала серце з перцем». Саме з такою дочкою багача Довбиша він і одружується. Та й сам Карно був грубуватим, черствим парубком. Карно й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку ціну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбавлює романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні розрахунки. А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родинні почуття. Карно — гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона набагато перевершила навіть сво чоловіка.
Карпо й Мотря і дітей своїх виховують у ненависті до бабусі й діння матері невісткою не змогли затьмарити чистоти й ніжно
Ты хоть дай ссылку на сказку ато не помню
Наконец-то пришла весна! После долгой и снежной зимы приятно выйти во двор и вдохнуть запах теплого ветра, увидеть первых весенних птиц. Не успел сойти последний снег, а сквозь прошлогоднюю траву пробивается молодая зелень. Тоненькие росточки упорно тянутся к солнцу. Вскоре все покроется зеленым ковром. Почки на тополях и березах набухли, в воздухе чувствуется едва уловимый запах клейких листочков. Еще день-два, и деревья покроются нежной зеленью. Вначале это чуть заметный налет, а потом листья начинают расти все смелее и смелее, увеличиваются почти на глазах. Еще мгновение — и деревья оденутся в пышные кроны. Зеленый цвет сменят бледность зимы. Весной по-особенному светит солнце: как-то ослепительно, радостно и празднично. Хочется ходить по улице и улыбаться всем подряд. Не только природа наряжается в яркие краски. Люди тоже скинули с себя теплые шубы и пальто. Вокруг все в красивых и веселых нарядах. Все рады приходу весны!
Ліричний герой вірша горить бажанням перетворити світ. Він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі — дітям, барви -— гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, яку дає природа — гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в ній немає ладу, якого б йому хотілося.
Виявляється, що подібне "бажання" М. Семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому "березової каші", роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її "балаганом" і прагне, щоб її "чорти вхопили", адже його "бажання" неможливо виконати.
