Сонце ⇒ сон - корінь, ц - суфікс, е - закінчення,сонц - основа.
Сонечко ⇒ сон - корінь, ечк - суфікс, о - закінчення, сонечк - основа..
Сонячний ⇒ сон - корінь, яч, н - суфікси, ий - закінчення сонячн - основа.
Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами.
<span>У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини. </span>
Котик та півник
<span>Був собі котик
та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає,
а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник
вдома сидить та хати глядить. То котик, було, йдучи наказує:</span>
– Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.
– Добре, добре, – каже півник, засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.
Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й підмовляє:
– Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця.
А півник їй:
– То-ток, то-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові
попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик
вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить:
нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник:
– Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не зобачить, то й котикові не скаже.
<span>Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:
Котику-братику,</span>
несе мене лиска
по каменю-мосту
на своєму хвосту.
Порятуй мене!
Котик поки почув, поки завернувся (далеко був), то вже й опізнився
лиску доганяти. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі
надумався, узяв скрипку та писану кайстру та й пішов до лисиччиної
хатки.
А в лисиці було штири дочки та їден син. То стара лисиця на влови
пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як
вернеться, зарізати його та обпатрити.
– Глядіть же, – наказала, – нікого не пускайте.
Та й пішла.
<span>А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:
Ой у лиски, в лиски новий двір</span>
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю!
От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:
– Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає?
Тільки що вийшла, а котик її – цок у лобок та в писану кайстру! А сам знов грає:
Ой у лиски, в лиски новий двір…
і т. д.
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у
лобок та в писану кайстру! Так усіх штирох виманив. А синко Пилипко
жде-пожде сестричок – не вертаються:
– Піду-но, – каже, – позаганяю, а то мати прийде, битиме.
Та й вийшов з хати. От котик і його – цок у лобок та в писану
кайстру! А потім почепив кайстру на сухій вербі, сам – у хату, знайшов
півника, розв’язав, взяли вони удвох усю лисиччину страву поїли, горщика
з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.
Та вже потім півник довіку слухав котика.
<span>слушать-скачать>></span>
