Гай осміхається до них останнім промінням заходячого сонця. Між пожовклими стернями лежить битий осінній шлях. У червонім намисті, зав`язана великою хусткою, вона була дуже гарною. Осяяні сонцем, усміхнені люди по вулицям Києва йдуть. Дорога зникла десь у горах за перевалом, до блиску викупаних зливами, повитих на верхах серпанками вогких розсіяних хмар.
Вибачаюся, але друге не розумію:)
Школа это тот же наш второй дом.Мы его так же любим,а также и своих одноклассников ,учитель тоже для нас вторая мама.Все эти стены наполнены воспоминаниями ,мы с каждым годом растем и умнеем.Мы любим школьную жизнь из-за неё мы получим образование и устроимся на хорошую работу.Школьная жизнь нас научит всему.За это я её благодарю!
Той лісоруб вже давно живе в лісі.
На мою думку, зимовий ліс є чарівним.
По-перше, восени, літом, навесні він завжди кольоровий. Тільки взимку його вкриває білосніжний килим. По-друге, о цій порі від рідкісного сонячного проміння сніг переливається сліпучими діамантовими кришталиками. По-третє, гілки дерев, закутані в іній, перегукуються ніжним передзвоном. По-четверте, сніг під ногами тривожно поскрипує. Доводиться ступати обережно, щоб не сполохати рідкісних лісових мешканців. По-п'яте, тільки у зимовому лісі відчуваєш себе у морозному царстві Снігової королеви.
Ліс взимку часто наповнює казковими враженнями мандрівника.
