Мы с моими друзьями очень хорошо общаемся, можем положиться друг на друга. С ними нам очень весело, и мы можем совершать не нормальные поступки. Иногда мы ругаемся и очень из-за этого переживаем, но в итоге мы всегда прибьём если наших обидят
Ответ:
В 1 главе говорится о жизни Петруши дома, затем о направлении его в Оренбург на военную службе.
В Симбирске, куда он заехал по пути следования, он знакомится с ротмистром Зуриным, проигрывает ему большую сумму и заставляет крепостного дядьку Савельича отдать деньги. Пристыженный, уезжает из города. Вобщем, мы видим, что Гринёв "вёл себя как мальчишка, вырвавшийся на волю", но ем уже стыдно за своё поведение. И автор пока ещё называет его Петрушей, а не полным, взрослым именем.(это наверное) )))
Данте народився в 1265 р. у сім'ї флорентійського дворянина Аліг'єро ді Беллінчоне л'Аліг'еро. Сина назвали Дуранте, скорочено — Данте. Батько Данте володів будинками, земельними маєтками, мав середній на той час прибуток. Мати померла рано, і Данте не пам'ятав її. Коли Данте виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда Портінарі на ім'я Беатріче. Ця перша зустріч зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ Кохання, що згодом увійшов у його творчість. Про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення Вічно Жіночого Данте розповів у своїй першій книзі «Нове життя» (1295). Поет пише про те, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до Беатріче.
Наприкінці XIII ст. Флоренція опинилась у центрі жорстокої політичної боротьби. Особливої гостроти набули суперечки між гібелінами (дворянська партія, що виступала за об'єднання країни під владою німецького імператора) і гвельфами (торгово-промислова партія, яка об'єднала прибічників Папи Римського). Врешті-решт гвельфи перемогли. Данте, прибічник гвельфів, бере активну участь у суспільному житті Флоренції: він обіймає почесну посаду пріора, виконує дипломатичні доручення, веде переговори в Римі з Папою Боніфацієм VIII. Але в таборі гвельфів немає згоди. Гвельфи розділилися на «чорних» (оптиматів) і «білих» (пополанів). Данте був завзятим «білим» і разом з іншими цехами боровся проти панування «чорних». Поет відстоював інтереси різних прошарків народу, плекав надії на об'єднання Італії, удосконалення суспільного життя, де здібності людини зможуть виявитися вповні. Внутрішньоміська боротьба була тривалою і жорстокою, але 1302 р. «чорні» взяли гору. Данте у той час був у Римі, і його заочно засудили до вигнання з Флоренції. У вироку говорилося, що його спалять живим, якщо він наважиться повернутися в місто. Так почалася пора поневірянь Данте. Він говорив, що зрозумів, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужими сходами». Розповідають, що Данте побував майже в усіх містах Італії, шукаючи притулку. Самотність на чужині (його дружина Джемма Донаті залишилась у Флоренції), розчарування в папській партії гвельфів, страх за майбутнє рідного міста — усе це привело поета до сподівань на владу імператора. У 1310 р. німець; кий імператор Генріх VII вступив із військом в Італію, і запальний поет оголосив себе його прихильником. Трактат «Про монархію» втілює віру автора в ідеального монарха, який служить народозі і не залежить від церкви й панства. Але Генріх VII незабаром помер, і надія Данте на повернення на батьківщину померла разом із ним. Останні шість років Данте провів у Равенні, де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 року.
Крім «Нового життя», перу Данте належать й інші твори. Наприклад, у філософському творі «Бенкет» (1304) письменник утверджує природну схильність людей до пізнання, що є «найвищим досягненням життя». У трактаті «Про народну красномовність» (1304) Данте уславлює красу й велич народної італійської мови, але він не заперечував значення латини, яка, на його думку, може залишитися мовою науки й літератури.
Данте цілком справедливо вважається основоположником італійської літературної мови, яка, за його словами, може стати кроком до об'єднання Італії.
<span>Найбільш відомий твір Данте — поема «Божественна комедія», яку поет розпочав приблизно у 1307—1313 рр. і завершив у 1321 р., незадовго до смерті.
Незабудь добавить в друзья, и поблагодорить)</span>
Услыхал царь Иван, что за Уралом лежит земля, а на той земле богатства несметные лежат. Знал,он что эту землю Сибирью зовут и что много в ней добра таится.Да только земля эта далеко от его царства и не знал он никак как это царства покорить, как сибирского хана покорить.
Долго царь мучился и не знал как поступить. Прислужники его, бояре , забеспокоились, боялись как бы им без царя не остаться. И спросили они его от чего же он так занемог, он им всё и рассказал, они покачали головой и ушли. Подошёл к царю один бедный слуга и спросил откуда на царя хвороба навалилась, он поведал всё слуге и тогда слуга рассказал что слышал об одном молодце Ермаке Тимофеевиче. Да вот только никто не знает где этот молодец, тогда царь вскочил с постели, позвал к себе слуг верных и отправил их на Дон казака Ермака искать. Объездили слуги весь Дон, всех порасспросили, все слыхали про удалого казака, но никто не знал где он находится. Вернулись слуги обратно и сказали царю что всю изыскали, но так и не нашли Ермака. Позвал царь к себе слугу своего верного крестьянина который всё ему поведал. Наказал ему что бы он разыскал Ермака , а государь в свою очередь даст слуге любые богатства, слуга согласился и без богатств .Снарядили слугу и отправили в путь, слуга снял всё это и отправился искать казака. Долго ходил мужик и услышал от странника, что Ермак по Уралу бродит.
Исходил мужик весь Урал вдоль и поперек. Наконец ему удалось найти след атамана, нашел он семью его и попросил передать просьбу царя. Явился Ярмак Тимофеевич к царю без поклона, в шапке.И рассказал царь о землице нехоженой за Уралом, о хане сибирском Кучуме , обо всём рассказал. Ярмак перечить не стал и пошёл казаков своих верных собирать.
Летом в тот же год казаки дошли до Тобола, там построили лодки и добрались до Иртыша.. Здесь встретились они с людьми из Кучумова царства,бились долго, много полегло народу. Казаков погибло не мало, но Ермак всё же одолел хана сибирского и привел людей его под власть русскую. Самого страшного Кучума, Ермак хотел доставить до царя, но тот был хитрым хотел обмануть казаков и им пришлось убить хана. Когда люди Кучума покорились Ермаку он отправил одного казака к царю, чтоб всё доложил ему. Узнал царь что ворота в Сибирь открыты теперь стал людей туда посылать, кого по воле, кого нет. Вот так и появились русские в Сибири и по сей день живут. Поэтому мы и помним про Ермака Тимофеевича и про всех его казаков удалых!
Вообщем как то так
надеюсь помогла :)
