Повесть Николая Васильевича Гоголя «Шинель» является классикой русской литературы, которая сыграла огромную роль в ее становлении и развитии. Автор дает четкое представление жизни «маленького» человека в «большом» обществе и как это общество может подавлять человека морально и духовно.Главный герой повести - ничем не примечательный советник Акакий Башмачкин – скромный человек без особого интереса к жизни, ведь в его мире была лишь работа, которой он жил. Но все меняется, мир персонажа переворачивается «с ног на голову», когда рождается идея покупки новой шинели. Он долгое время на нее копил и, наконец, смог купить. С чувством собственного достоинства Башмачкин гуляет в новой шинели и начинает наслаждаться жизнью. Но вечером этого же дня его шинель воруют, а в просьбе о помощи у «важного лица» по поимке преступника он получает отказ.
Вскоре главный герой заболевает и умирает. Через некоторое время он появляется в образе призрака, который срывает шинели у всех прохожих. Долгое время призрак пугал жителей Петербурга и не мог найти покой. В департаменте начинает развиваться беспокойство. И только когда призрак Акакия Башмачкина находит «важное лицо» и срывает с него его же шинель, он исчезает. Напуганный меняет свои жизненные ценности и начинает добрее и уважительнее относиться ко всем окружающим людям.
Я давно хотела сходить на речку. Но так как вода была уже прохладной мне не разрешали купаться.
Как-то возвращаясь из школы я решила немного побродить в реке и вернуться домой. Зайдя в воду я тут же споткнулась и упала в нее! Мне стало страшно, ведь я не должна подходить к реке! Я вылезла из воды и начала сушиться. Сохла я долго. Вернувшись домой, я поняла, что сейчас мама будет ругаться, но я решила соврать. На ее вопрос где я была я ответила, что гуляла с Садрой (свой подругой). Мама поверила и я пошла в комнату. Доставая мокрые тетрадки и учебники я плакала - мне было стыдно за то, что я соврала маме. Целую неделю я ходила в школу, но чувство вины не покидало меня. Наконец я пошла к маме и рассказала ей все. Конечно она сначала ругалась, но потом похвалила меня за смелость. Ведь не каждый испытывает чувство вины и раскаивается в своих поступках!!!!
Людська гідність – це, мабуть, найважливіша, можна сказати, абсолютна цінність, якою повинна бути наділена кожна людина. Адже, перш за все, людина просто біологічна істота, яку цілком природно обурює утиск, насильство чи обмеження у правах. Звичайно ж, у сучасному світі ми обмежені у правах і повинні дотримуватися не тільки державних, а й моральних законів. Але, попри все, кожна людина прагне мати відчуття свободи, зазіхання на яку і вважається образою людської гідності.
Крім того, людина – це духовна особистість, яка не терпить насильства над своїм внутрішнім світом, тобто морального насильства, особистість, яка захищає свою власну унікальність і право бути самим собою. З якогось моменту у житті кожної людини з’являється щось інтимне, якісь особисті справи, власний смак, приватне життя. Все, що стосується кожної окремої людини, все непередбачуване, незрозуміле, несхоже і на сторонній погляд ніяк не виправдане та навіть інколи нікчемне, слід вважати непідзвітним, непідконтрольним, недоторканним, слід зараховувати до людської гідності. Так поступово людська гідність стає для кожного з нас синонімом особистого, тобто недоторканність особистості, на мій погляд – це і є людська гідність у повному сенсі цих слів.
Особисто я вважаю, що почуття гідності будується на найцінніших моральних заставах, які людина розвиває в собі і поважає в інших. Для того, щоб стати гідною для оточуючих людиною і отримувати повагу інших, перш за все, треба поважати самого себе. Для цього вкрай необхідно враховувати ті якості, які завжди вважалися моральними цінностями. До них можна віднести поважність, чесність, доброту, працьовитість, безкорисливість, співчуття тощо.
Гідна людина ніколи не дозволить себе принижувати, ніколи не дасть в образу себе і не пройде повз образу іншого. При цьому така людина буде з повагою ставитися до свободи особистості оточуючих. Гідна людина обов’язково ввічлива, добра і розумна, вона вміє прощати іншим їх слабкості. Про таких людей інколи кажуть, що вони гідні не тому, що не мають негативних рис характеру, а тому, що у них ярко виражені позитивні риси.
На мій погляд, гідність вимірюється на своєчасною допомогою іншим, альтруїзмом і добрими справами. Гідна людина не буде заподіювати іншим страждання, біль і навіть незручності. Коли у людини чітко сформовані погляди на моральні ідеали, вона буде робити усе для того, щоб наблизитися до цих ідеалів. Гідна людина завжди буде прагнути якнайближче стати то того добродійного образу, який вона вибудувала у своїй свідомості.
