Николай Иванович Рыленков, написавший это стихотворение, говорит в нем, что слово - это огромная сила.
Это богатство, которое не убывает, а прибывает. Говоря кому-то добрые слова, мы ведь ничего не теряем! Их у нас меньше не становится: не надо скупиться. Мы приобретаем друзей, выглядим добрыми, умными и воспитанными, да и самоуважение, думаю, растет.
Слово - это глоток воды жаждущему. Ваши добрые слова могут поддержать человека в беде, утешить его. Даже если человек в чем-то виноват и все отвернулись от него, посмотрите, так ли он плох? Ведь конечно, в нем есть и что-то хорошее. Ваше доброе слово вселит в него надежду, что не все потеряно.
Поэтому надо быть осторожнее со злыми и обидными словами, особенно сказанными сгоряча. Завтра выяснится, что Вы ошиблись и зря обидели человека.
Я стараюсь следовать совету автора. Стараюсь, прежде чем что-то сказать, успеть подумать:"А хотела бы я сама услышать то, что хочу высказать?!"
<em>Если прочитать стихотворение целиком, то становится ясным еще один момент: Не надо бояться критиковать, говорить правду. Но надо тщательно все взвесить.</em>
<em>На доброе слово </em>
<span><em>Не надо скупиться. </em></span>
<span><em>Сказать это слово — </em></span>
<span><em>Что дать напиться. </em></span>
<span><em>Со словом обидным </em></span>
<span><em>Нельзя торопиться, </em></span>
<span><em>Чтоб завтра </em></span>
<span><em>Себя самого не стыдиться. </em></span>
<span><em>Но слова правдивого </em></span>
<span><em>Остерегаться — </em></span>
<span><em>Не то же ль, что собственной </em></span>
<span><em>Тени бояться? </em></span>
<span><em>Я истины эти </em></span>
<span><em>Знаю из млада, </em></span>
<span><em>А думать над ними </em></span>
<em>Всю жизнь мне надо.</em>
<span><em>(Н. Рыленков.)</em></span>
Ветхий завет был написан на Древнееврейском языке, а новый завет на Древнегреческом языке.
Время нужно ценить и использовать рационально . оно безвозвратно и терять его - очень глупо.
(1849-1920)
Народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині.
Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу.
Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді.
Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі.
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті.
Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році.
Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» , в зв’язку з так званим Емським указом твір не був опублікований і вперше з’являється в Женеві у 1880 році.
Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія».
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади.
Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року
Мне был интересен сказ медной горы хозяйка потому,что там есть герой Степан ведь именно он был верен своей невесте и он послушался ХОЗЯЙКУ .Хотя его выпороли и отправили в рудник
