Тобі ця гривня ,як рибі парасолька.
Мій друг був сьогодні ні рибо ні м*ясо
Без свого товариша я почуваю себе,як ріби в неводі
Я тільки пожартував а мій друг знов прйняв це як за рибу гроші
Ми з моєї товаришем як риба з водою
<span>Усі складні прикметники пишуться разом у рядку:
</span>В) довгокрилий, чорноземний, народногосподарський,
м’ясоконсервний.
<span> </span>
Чому людина прагне волі?
З давніх-давен український народ славився своїм волелюбством і прагненням до незалежності. Згадати хоча б Запорозьк Січ, яка до останніх днів свого існвання залишалася своєрідним острівцем волі українців.А слово"козак" в усі часи означало вільну людину і було антонімом до понять"кріпак", "раб","невільник".
Споконвіку люди прагнули волі.Бо бути незалежним, вільним- це чи не найбільше щастя.Хоча сьогодні ми це щастя недооцінюємо, не розуміємойого цінності.І це наша головна проблема.Нашею волею ми повинні завдячувати нашим предкам.Вони більше розмілися на подібній філософії, прагнули реалізаціїї своїх прав, душевих потягів, здійснення мрій, пов"язаних із вільним, незалежним життям.Вони не шкодючи життя боролися за вільне майбутнє дітей, своїх нащадкі.
Уже понад 10 років ми можемо пишатися своєю незалежністю, своєю самобутністю. Ми-молода нація своїй незалежності і суверенності, але така давня і слвана у своєму історичному походженні- стоїмо на шляху великих змін, перетворень, подальшого розвитку й самовдосконалення в різних напрямках.
Ми- українці, волелюбна нація.Добре жити у вільній країні, хоча завжди існуватиме низка чинників, які не даватимуть людині бути абсолютно вільною.Це кошти, робота, обов"язки... А тому прагнення людини до волі ніколи не згасне.
Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..».
Риторичні оклики:
«Напнемо вітрила наших мрій!»
«Кораблі! Шикуйтесь до походу!»
«Мрійництво! Жаго моя! Живи!»
«Відкривай духовні острови!»
«Нидіє на якорі душа!»
«Півень землю всю не розгребе!»
«Шкварити байдужість на вогні!»
Риторичні запитання:
«Хто сказав, що все уже відкрито?
Нащо ж ми народжені тоді?»
«Як нам помістити у корито
Наші сподівання молоді?»
Метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить».
Епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві».
Тавтологія: «відкрито вже відкрите».
Жито, пшениця, овес- все разом поспіло й посохло.