Моя родина-це самий великий скарб який є у моєму житті. Без родини не маєс сенсу життя, як прожити без маминої ласки татової турботи.
Вільний абонент, місячний абонемент, громадський контроль, громадянський рух, перекладний текст, перекладацький супровід, водний спорт, водяний насос, особистий стілець, особовий займенник.
-привіт друже!
-привіт!
-я сьогодні добре попрацював...
-а що ти робив?
-коли я прийшов зі школи, вивчив усі уроки, помив посуд, виніс сміття та прибрав у кімнаті моїх батьків!
-теж мені праця! А ось я як прийшов зі школи дві години намагався зробити собі інрашковий кораблий
-це не праця. На мою думку справжньою працею можно вважати те, що потрібно не тільки тобі, але й іншим людям.
-добре, час покаже хто з нас правий.
-я думаю ти зміниш свою точку зору.
-----------------------------------------------------------------------
Извини что реплик не много многовато, но думаю тебе поможет этот рассказ)
Піти, побігти, заворушити ногами.
Синоніми - слова, які звучать по-різному і мають спільне значення.
Я відчинив двері на дзвінок. За дверима стояв захеканий мій друг – п’ятикласник Ігор. Ігор дуже любить тварин і пташок. Я подарував йому маленького їжачка, і хлопець приручив його так, що їжачок бігає за ним, як цуценятко. Була в нього ручна галка, що завжди сиділа в хлопця на плечах. Ще Ігор – власник голубів, що живуть у нього під ліжком. Коли мій друг зайшов, він подав мені невелику торбинку, в якій лежала малесенька пташка. Це одна з найменших наших синичок, яка зветься голуба синиця. Але київські птахолови називають її сенчиком. Звідки пішла ця назва, не знаю, але яка ласкава, пестлива назва! Правда, сенчик дуже гарний. У нього тім’я і потилиця блакитно-сині, вузенькі смужки над дзьобиком і над очима білі, вуздечка, смужки за оком і верх шиї темно-сині, животик і груди жовтуваті, хвіст і крила зеленкувато-блакитні. Отак розцяцькований наш сенчік! До того ж він меткий, непосидячий, цікавий, як сам Ігор. Секунди не посидить спокійно. Так сенчік став хазяїном квартири. Він увесь день літає з кімнати в кімнату, залітає у кухню і все підбирає якісь крихти, аби поїсти. Йому хочеться все бачити і знати, бо він дуже цікавий. Усі полюбили сенчіка, хазяїна квартири. А Ігор щодня забігає провідати свою веселу, жваву пташинку (За О. Копиленком).
