Іван Федоров в тисяча п'ятсот сімдесят четвертому році випустив у Львові першу слов'янську азбуку.
В одному лісі, на одній галявині жило маленьке оленя. Без батьків. Добре йому жилося поки не настала зима. Кожної ночі оленя боялося вовкі, які хотіли з'їсти його. Воно блукало по лісові та натрапило на людей. Люди були добрі, забрали його. Віддали у зоопарк. Оленятка годували,поїли та дали теплий приют. Назвали його Бембі.
От і казочці кінець, а хто слухав молодець!
<span>Коли мій син приносить незадовільну оцінку, дружина запитує з трагедійними нотками вголосі:
— Це що?.. Що це таке?!
І тиче пальцем у сторінку щоденника, де стоїть «двійка» або навіть «трійка», схожа на злющого шершня: така ж маленька голівка, таке ж велике, хижо націлене черевце з гострим жалом на кінці. Тож дружина тиче пальцем у того шершня так, немов хоче зігнати його зі сторінки щоденника, і все допитується:
— Що це таке, я питаю?..
Син мій — ані слова у відповідь. Тільки палахкотять відстовбурчені вуха. Чого вони в нього такі великі й червоні? Невже і в мене колись були отакі? Не добившись відповіді на перше питання, дружина переходить до іншого:
— Розказуй, що ти там накоїв?
Цього разу голос у неї такий, наче вона запитує: кого там зарізав?
Обличчя сина приходить у рух. Часто скліпують повіки, посмикуються щоки, розтуляються й затуляються губи, посіпується гостреньке підборіддя, а розвихрений непокірний «півник» на голові стирчить наївно й беззахисно.
— Ми, той... Я, той... Ну, бігали... — починає мій син видушувати із себе слова. — А тоді, той... каталися...
— На чому каталися?
Син мій здивовано дивиться на маму: як вона не розуміє найелементарніших речей! На чому ж іще можуть кататися порядні хлопці, як не один на одному!</span><span>
</span>
Україна - це отча земля, рідний край, де ти народився. ЇЇ багатства - це хліб і цукор, сталь і вугілля, літаки і комп"ютери. А ще тихі озера, калинові гаї і народні пісні, які співали твої прадіди.
Україна - це древній Київ і широкий Дніпро.
Не забувай, що ти дитина землі, що зветься Україна. Ти повинен любити свою Батьківщину. Вона в тебе - єдина!
Простити- це найважче рішення для багатьох.