Мне тоже нравится стихотворение "Февраль"
Только одного? тогда суслик
<span>1. Как вы думаете, в чем состоит главная идея произведения "Тринадцатый подвиг Геракла"? Постарайтесь в 1-2 предложениях сформулировать свою мысль.
За свои поступки нужно отвечать в любом возрасте. Не изворачиваться, не лгать, а уметь признать ошибку и ее исправить. За все в жизни придется заплатить.
2. Какой, по-вашему, смысл вкладывал автор в название своего рассказа?
</span><span>Название рассказа содержит иронию, ведь все знают, что свои двенадцать подвигов Геракл совершал, будучи храбрым и сильным, а герой рассказа оказался трусом. Не было у Геракла тринадцатого подвига, а у пятиклассника был.Именно в этом смысл названия рассказа.</span>
В повести «Бэла» Печорин показан как типичный представитель светского общества. Это особенно ярко выражается благодаря противопоставлению героя горцам - «детям природы» . Бэла, Казбич, Азамат живут в гармонии со средой, чего очень не хватает Печорину.
Реальная действительность, изображение живых человеческих характеров — основа образов горцев: Казбича, Азамата и Бэлы.
Рисуя характер Казбича, автор сознательно избегает преувеличений, внешних эффектов. Казбич — цельная натура. Гордый, настойчивый, упрямый, он не знает компромиссов. Равнодушный к деньгам, он больше всего ценит свободу, мужество, удальство, браные подвиги. Отсюда его привязанность к коню Карагезу, любовь к оружию.
Казбич — человек решительных и молниеносных действий, не способный забывать причиненное ему зло. Он жестоко мстит за украденного коня. Но Казбич не романтический злодей. В его поступках отражается уклад жизни горцев, обычай которых властно требовал отмщения за оскорбления и обиды. Максим Максимыч, хорошо изучивший обычаи людей Кавказа, замечает по поводу разбойничьих поступков Казбича: «Конечно, по-ихнему он был совершенно прав» .
<span>Условия жизни, заветы предков определяют и поведение Азамата. Этот бесшабашный удалец, головорез — мальчишка, которому не терпится стать взрослым, легко усваивает мораль своих отцов.
Помогло то лайк!</span>
Її тільки й звали — каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п'яний батько, знущалися мачушині діти й хлопці та дівчата на вулиці.
Мала Докія тільки мовчала, дивилася спідлоба вовчим поглядом. Ніколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще більше (гнівала мачуху. Одного разу підгледіла мачуха, як Докія гралася з її маленьким сином, просила поцілувати її, бо ніхто тут до неї добре не ставиться, не любить і не жаліє. Вона її висміяла й звеліла півторарічній дитині вдарити дівчинку. Та вдарила. Більше каторжна не підходила до дітей. На вулиці на образи відповідала кулаками. Ховалася од людей у гущавині садка, біля калини, виповідала тій своє горе. Мачушині діти підслухали й розповіли своїй матері. Та (побігла із сокирою й зрубала кущ — щоб мовляв, од роботи тут не ховалася, хоч Докія просила та молила її, не робити цього. Потім потягла дівчинку за волосся до хати.
Минули роки, стала Докія дівчиною, але життя її не змінилося. Як і раніше, била її мачуха, пригнічувала, зневажав п'яний батько. (Подруг не мала — соромно вийти в дранті на вулицю. Так зачерствіла, що відіпхнула Христю, котра хотіла з нею потоваришувати. Почала замислюватися над тим, навіщо живе, за що їй така кара. Мучилася, журилася й захотіла помститися.
Одного разу мачуха послала її до тітки Одарки глечика попрохати. А там у хаті вечорниці були. Парубки-шахтарі в червоних сорочках, у гарних чоботах, одержавши на шахті гроші, пригощають дівчат. Співають пісень шахтарських, один на гармонії грає. Докія зайшла, парубок, що грав, кинувся до неї, обняв. А вона його відпихнула та й утекла.
