<span>І. П. Котляревський є основоположником нової
української літератури. Новаторство Котляр
виявилося перш за все у нац. забарвленні етнографічного матеріалу у поемі
"Енеїда". Котляр вдалося не просто
відтворити життя українців того часу, а й передати дух народу завдяки
використанню живої мови, а саме київсько-полтавського діалекту. Поема
"Енеїда" — травестійно-бурлескна. Травестійними називаються твори, у
яких на основі відомого сюжету письменники створюють власні образи.
Котляревський, пишучи про пригоди троянців, відтворює характери, побут, звичаї
українців з великою детальністю. Автор
доводить читачам що українці – це
духовно багатий народ зі своєю історією, мовою, традиціями. Тому твір цілком можна назвати енциклопедією
українознавства. </span>
<span> Головним
героєм поеми є Еней. Він зображений веселим, дотепним, сміливим, але трохи
легковажним і гарячкуватим. Проте, не зважаючи на деякі недоліки, персонаж
постає перед читачами хоробрим полководцем, хорошим державним діячем. В його
образі відображено багато рис українського характеру. Його натура дуже
суперечлива. У всіх ситуаціях Еней веде себе по-різному. Він буває то несерйозним, то
мудрим і пильним. У своєму творі
Котляревський ввів елементи народного бачення світу, в якому реальність
переплітається з фантастикою. Всі сюжетні події супроводжуються народним гумором і сатирою. Найхарактернішою
рисою поеми є народність. Зображення народного життя супроводжують читача
впродовж усього сюжету. В Енеїді добре змальовано народні гуляння, свята, ігри,
танці, звичаї, повір’я, побут, а також згадуються українські імена і страви. Автор обізнаний не лише в народній кулінарії,
а й з не меншою точністю описав народний одяг та взуття. Юнона, збираючись
їхати до Еола, «взяла спідницю і шнурівку», «сховала під кибалку мичку». Венера, відправляючись до Зевса, «взяла очіпок
грезетовий». Згадуються у творі елементи одягу: корсет шовковий, запаска, червоні
чоботи, хустка з полотна, а також народні інструменти, танці і народне
образотворче мистецтво. В поемі яскраво описані народні вірування і уявлення
про потойбічний світ. </span>
«Енеїда» І. П. Котляревського є
неперевершеним твором, справжньою енциклопедією українознавства, у якій знайшли
своє відображення життя та побут українців, їх духовні прагнення, моральні
принципи, характер і душа нашого народу.
<span>
І. Кассандра - нащадок Прометея, віща діва. (До образу віщої діви - Кассандри зверталося багато митців, але всі їхні твори, по суті, переказували легенду: Аполлон наділив Кассандру даром провидіння, але вона не дотримала свого слова і не покохала його за цей дар. За це Аполлон покарав Кассандру тим, що ніхто не вірив у її пророцтва.)
II. Центральний образ драматичної поеми Лесі Українки.</span><span>
1. Трагедія правди. (Дочка троянського царя Пріама бачить правду, говорить правду, але ніхто їй не вірить. її ненавидять за пророцтва, адже вона передчуває страшні речі: загибель Трої, руїну дому Пріама. Вона каже правду, але не таку, яку хочеться чути людям. Вони підозрюють, що Кассандра не пророкує нещастя, а сама їх притягує. Трагедія віщунки в тому, що вона вже й сама боїться свого дару і сумнівається, бо не впевнена, чи її пророцтва залежать від подій, чи навпаки.)</span><span>
2. Динамічність розвитку подій у драматичній поемі. (У поемі події весь час нагнітаються, розвиваються динамічно, весь час зростає напруження. В основу цих подій покладено загибель Трої і безуспішне намагання Кассандри зупинити трагедію. Вона передчуває, що має відбутися, знає, що її словам ніхто не повірить, але не може мовчати. Та разом із тим вона нічого не робить для боротьби, для того, щоб щось змінити. Коли троянці вкладають у її руку меч, щоб вона убила ворога, від якого йде біда і на якого сама ж і вказала, Кассандра опускає руку з мечем. Ворог залишається жити.)
3. Складність, багатовимірність образу Кассандри. (Кассандра - чесна, благородна людина, любляча донька і сестра, палка патріотка. Вона нащадок Прометея і не хоче коритися богам, рабам Долі ("я рабинею рабів не хочу бути", протестує проти рабської покори у будь-якому вияві.) Віщунка всім серцем бажає добра співвітчизникам, родині, Батьківщині, але її дар не прислужився рідній землі, не зробив її щасливою. Помста Аполлона була жорстокою і продуманою. У пророцтва Кассандри не вірять усі, її цькують, принижують, з неї насміхаються. .Але страшнішими за все це були її власні сумніви.)</span><span>
III. Драма "Кассандра" - це відповідь Лесі Українки прагматичним настроям, що швидко поширювалися наприкінці XIX століття. (Наприкінці XIX - на початку XX століття українська інтелігенція шукала шляхів до правди, задумувалась над тим, чи потрібно простим людям знати правду і якою вона має бути. їх хвилювало питання, як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За допомогою образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань, від людської волі об'єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації.)
</span>
А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.