Сіроманець — головний герой однойменної повісті М. Вінграновського.
Це найстаріший вовк у світі. Він давно втратив свою зграю і свою родину —
дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець зовсім самотнім на
цьому світі,нікому про нього подбати. Та ще він і зовсім осліп, тому
добувати поживу хижакові нелегко.
Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед
людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його
козу. Для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому
Сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє
вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. Та це не обізлило
вовка проти всіх людей. Адже він прекрасно розуміється на характерах і
вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. Незважаючи на те що
він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. Так, коли їх
із Андрійком у степу застала заметіль, Сіроманець ніс хлопчика на своїй
спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. Вовк урятував
хлопчикові життя.
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї,
виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад
завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився
молодим вовчицям». А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він
завдавав шкоди череді чи отарі.
Мені сподобався Сіроманець. Він благородний, справжній друг. Вовк
любив Сашка й Андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили
його, годували, турбувалися про нього.
А дружба Сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й
природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може привести до
непередбачуваних наслідків.
