1.3)
2.2)
3.3)
4. 3,5,2,4,1
5. 2,5,3,1,4
6. 3)
7. <span>Соль, например. Железоскобяные изделия, гончарные изделия, украшения.Соль привозили издалека, упомянутые изделия были сложны в изготовлении, их могли изготовить только ремесленники</span>
<span>В объединение кыпчаков входили тюркоязычные кимакские, огуз- ские, команские и древние башкуртские племена. С XII века, когда кыпчаки стали господствовать в Приаралье, к ним были присоединены племена канлы, карлуков и жикил. </span><span>С XI века почти на всей территории Казахстана, кроме Жетысу, властвовали кыпчаки. Укрепление социально-экономического положения ханства требовало расширения его границ. Кыпчаки стали стремиться к захвату южных городов Казахстана и Средней Азии и южных степных районов Руси. Но между кыпчаками и названными регионами преградой являлись огузы. В конце X и начале XI веков Огуз- ское ханство переживало тяжелый упадок. Воспользовавшись восстанием внутри страны, сельджуки захватили город Дженд. В это время и кыпчаки вторглись в Огузское ханство с севера и северо- востока. Таким образом кыпчаки расширили свои границы от среднего течения Сырдарьи до Аральского моря и реки Волги. Затем они завоевали южнорусские степи, Кавказ, Крым и земли до Дона.</span>
Міжнародні
відносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростанням
суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу.
Повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. Формулюючи свої інтереси,
правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх як
народні сподівання. Збройні сутички й локальні війни відбувалися майже
безперервно. Усе більш небезпечними ставали конфлікти між великими
державами через гегемонію в Європі, а також переділ колоній і сфер
впливу. Вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до Першої світової
війни.
Створення Троїстого блоку
Головною
проблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні були
пошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в Європі. У
першій половині ХIХ століття європейська політика зводилася до створення
коаліцій, що врівноважували міць Франції. Із цією метою, наприклад, у
1815 р., після розгрому Наполеона, Австрія, Великобританія, Пруссія і
Росія спробували забезпечити стабільність шляхом створення
континентальної системи безпеки — Священного союзу. Але до середини ХIХ
століття цей союз розпався через суперечності між його засновниками.
<span>В
останній третині ХIХ століття міжнародна нестабільність посилилася.
Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала свою
могутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію на
європейському континенті. Надалі зовнішня політика німецького уряду була
спрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. Щоб
позбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецький
канцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів
— Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуже
надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта
(від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого
співробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі не
було сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активності
Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про
військове співробітництво.</span>
<span>З
метою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзів
необхідно було врегулювати відносини з партнером Франції —
Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорів
за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер
впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість
співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російська
угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що
увійшов в історію як Антанта.</span>
<span>Отже,
перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточно
розкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.</span>
Социали́зм — обозначение учений, в которых в качестве цели и идеала выдвигается осуществление принципов социальной справедливости, свободы и равенства. Под социализмом также понимают общественный строй, воплощающий эти принципы[1] следующим образом: ставит перед собой глобальную цель свержения капитализма и построения в обозримом будущем совершенного общества, завершающего историю человечества, и мобилизует для достижения этой цели все имеющиеся в его распоряжении ресурсы[2]. Согласно определению энциклопедии Британника социализм — это социально-экономическая доктрина, которая призывает к общественной собственности или общественному контролю над собственностью и природными ресурсами[3]; обобществление собственности вообще рассматривается как один из самых существенных, «конституирующих» признаков социализма[4].
Термин «социализм» впервые был использован в работе Пьера Леру «Индивидуализм и социализм» (1834)
«Бешеные» (фр. les Enragés) — одна из наиболее радикальных фракций французской революции 1789—1794 гг. Лидеры движения «бешеных» — Жак Ру, Теофиль Леклерк, Варле<span> (фр.)</span>русск. и Клер Лакомб. Движение представляло интересы городской бедноты.
Началом движения «бешеных» следует считать весну 1792 года. До переворота 31 мая — 2 июня 1793 года «бешеные» находились в тактическом союзе с якобинцами, основную суть сотрудничества составляла борьба с жирондистами.
Со 2 июня по начало сентября 1793 года — противостояние со вчерашними союзниками, заканчивающееся удовлетворением требований «бешеных». В состав реформ, предлагаемых «бешеными» входила реквизиция хлеба у производителей и продажа его потребителям по твёрдым или «максимальным» ценам.
