растения служат людям. очищают нашу планету, делая воздух чище. Многие из растений очень красивы. Повышаэт эстетичность планеты.
Учень пише чітко, грамотно та розбірливо.
У лісі росло багато дерев: дуб, береза, клен.
Вода була чистою, прозорою.
Ця книга дуже цікава, повчальна.
<em>Вроде, так. Написала 4 предложения на всякий случай. </em>
<span>"В праці, тільки в праці справжнє щастя"
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає.
Кожен каже: й я свій труд несу!
Відбудова! - труд переростає
у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.
</span>
Кобзарі, лірники, бандуристи у своїх думах і піснях відтворили історію українського народу, героїчні й трагічні її сторінки, емоційно приподнято оспівали життя людей. Одні з них мандрували селами, інші приставали до козаків і супроводжували їх у походах. Кобзарі завжди були там, де вирішувалася доля країни й простих людей. Вони були не тільки свідками, а й учасниками народних повстань. Кобзарі створювали, боролися й умирали, як сотні козаків-повстанців
Історія українського кобзарства багата іменами співаків, які вписали не одну блискучу сторінку в літопис національної культури. Серед них: Остап Вересай, Іван Стрільця, Федір Холодний, Михайло Кравченко та інші. Сьогодні, коли відроджується Україна, її культура й традиції, особлива увага приділяється й кобзарському мистецтву. Воно не вмерло. Широко відомими стали імена народних співаків-кобзарів Федора Кушнерика, Єгора Мовчана, Павла Мовчана, Григорія Єльченко. З ініціативи Українського фонду культури в Кагарлицькому районі Київської області на базі Стритовской восьмилетки відкрита школа поглибленого вивчання музики й кобзарської справи. У ній учаться діти з різних регіонів України. Кваліфіковане викладання по профілі навчання проводить відомий кобзар, заслужений артист республіки В. Литвин і інші майстри кобзарської справи. Вірю, що пісня допоможе воскресити любов до Землі, а кобзарі – розбудити волю й бажання до дії. Це – спікери душі етносу, його віри, історичного оптимізму. Для мене майбутнє українського народу відкриває реальність гармонічного життя, де кобзарі займуть важливе місце, як творці нового щабля свідомості, безсмертної душі народу
<span>Я тебе люблю, моя Україно! Хлопче, заходь у хату відпочити. Пісне рідна, лунай все дзвінкіше. Дівчино, придивіться уважно до цієї вази. Оленко, допоможи мені з домашнім завданням.Дорогі діти, будьте уважні при виконанні котрольної роботи. Невже ти не зрозуміла мене, матусю? Весно, тепла весно, приходи скоріше. Опрацюй, Романку, даний текст уважно. Рідна земле! Ми тебе шануєм.</span>
