Кириле Петровичу всегда пытались угодить, потому что он был сказочно богат.
Дубровский же был менее богат, всего 7-10 помещиков. К нему относились не с такой лестью, как к Троекурову.
Можно правильнее составить вопрос?
Он вернул ей перчатку с чувством гордости и собственного достоинства. Это чувство было вызвано ужасным и эгоистическим поведением дамы. Да, конечно.
Монгольско-цзиньская война (1209—1234) — война между Монгольской империей и чжурчжэньским государством Цзинь, завершившееся разгромом Цзиньской державы и установлением монгольского контроля над территорией современного северного Китая. Начало этого этапа завоевания можно датировать 1209 годом. В 1211 году монгольские войска во главе с Чингисханом выступили против чжурчжэньского государства Цзинь (ныне Северный Китай), которое не смогло противостоять монголам. К 1215 году государство почти полностью было завоёвано, был взят Яньцзин.
Монгольское завоевание Си Ся — боевые действия между Монгольской империей и государством Си Ся, завершившиеся разгромом тангутской державы и включением её территории в состав монгольского государства. В 1226 году Чингисхан начинает поход против Тангутского государства Си Ся, в 1227 году оно полностью уничтожено. В обратном пути Чингисхан умер. После него правителем стал Угэдэй, который в 1231 совместно с Толуем повёл войска на империю Цзинь. Заключив против него временный союз с Южной Сун, к 1234 году они совместно добиваются разгрома государства Цзинь.
Монгольское завоевание империи Южная Сун (1235—1279) — боевые действия между Монгольской империей и китайским государством Южная Сун, завершившиеся уничтожением китайского государства и включением его территории в состав империи Юань. В 1235 году начинается война монголов с империей Сун. Поначалу активные военные действия в сороковых годах снизились. В этом регионе монголы сконцентрировались на войне с другими государствами (Дали, Вьетнам). В 1258 году предпринимается новая атака на Сун, но китайцы оказали упорное сопротивление, а к тому же смерть монгольского командующего Мункэвынудила их уйти. Хан Хубилай начал поход в 1267 году, осадил города Сянъян и Фаньчэн, взятые в 1273 году. После чего наступление продолжилось. 19 марта 1275 года в решающем сражении у Динцзячжоубыла разбита китайская армия, после чего монголы с лёгкостью продолжили захватывать территории. В 1276 году они взяли столицу Линьань и императора в плен. В 1279 году монголы разбили последние силы сопротивления в Яйшань, таким образом, закончив завоевание Китая.
Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.<span>Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці зїдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.</span>Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.<span>Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою добра і справедливості.</span>