Вот
Різдво Христове — це свято нашої духовності, свято милосердя, свято давнє і вічно молоде. Різдвяні свята починаються колядками на Святвечір. Вони трива¬ють до Василевого щедрого вечора і далі до Водохреща. У колядках багато мудрос¬ті, доброти, людських почуттів. Славлять у них господаря, господиню, славлять Христа і працьовиті руки хліборобів.
<span>...З Святом Різдвом вітаю, </span>
<span>Всім здоров'я бажаю: </span>
<span>Господарю на воли, </span>
<span>Господині на качки, </span>
<span>Хлопцям-дівчатам на гуляння, </span>
<span>Малим дітям забавляння... </span>
<span>Христу-Богу вихваляння!.. </span>
<span>Щодо виконання колядки поділяються на колядки для дорослих, для гурту хлопців, дівчат та дитячі. За тематикою та змістом колядки поділяються на хвальні (сонцю, зорям, місяцю, дощу, врожаю), магічні, господарсько-хліборобські, ско¬тарські, хвальні господарю та господині. </span>
<span>Здавна колядників чекали у кожній хаті, їм раділи, бо існувала прикмета: що більше побуває колядників, то щасливіше житиме родина. </span>
<span>Колядники заходили до хати і просили дозволу на колядування: "Благосло¬ви, господарю, колядки проспівати". І вже тоді злагоджений хор починав співати: </span>
<span>Нова радість стала, </span>
<span>Яка не бувала: </span>
<span>Звізда ясна над вертепом </span>
<span>Увесь світ осіяла. </span>
<span>Зміст дитячих колядок дещо інший: </span>
<span>Ой, коляда, колядниця, </span>
<span>Дайте маку до кугиці. </span>
<span>Як не дасте, одкажіте, </span>
<span>Моїх ніжок не знобіте. </span>
<span>Різдво — свято веселе. Тож і колядки звучать веселі й дотепні: </span>
<span>Коляд-коляд, колядниця, </span>
<span>Добра з медом паляниця. </span>
<span>А без меду не така, — </span>
<span>Дайте, дядьку, п'ятака! </span>
<span>Зміст веселих колядок спрямований на те, щоб натякнути або прямо нагадати господарям про винагороду для колядників. </span>
<span>Мені теж доводилося брати участь у гурті колядників. Ми ходили від оселі до оселі і співали колядки. Враження від колядування — незабутнє. Адже самі готу¬вали костюми, виготовляли зірку, вивчали нові колядки. Це так весело! </span>
Українська земля завжди була пожадливою ділянкою для інших країн. Для жителів України- це сфера діяльності, виробнича галузь і таке собі "поприще".або й навіть фронт, адже люди завжди "воюють" з шкідниками і бур*яном.
Поля, лани, ниви- ось гордість нашого краю. Всі ми проходимо не одне поприще, коли обробляємо нашу царину, намагаючись вкласти найкраща, шоб в кінці отримати гарний врожай.
наше життя, наче прена. Погодьтесь!! Люди зажди протистоять чомусь. Нехай навіть звичайним повсякденним труднощам. Не завжди перемога за нами, але ми зможемо, щоб в кінці нашого поприща ми змогли оглянутися і побачити великий врожай наших прожитих літ!!
У цьому році моя подруга взяла мобільний телефон на виплат.
Готуючись до ЗНО, Богдан мав поруч усе необхідне.
Учитель попросив дітей поводити себе ввічливо.
На жаль, м´яч жодного разу не влучив у ворота.
Я граюся разом з дівчатами на перервах, бо не хочу бути білою вороною між ними.
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам’ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню:
“Зоре моя вечірняя”
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю – яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.
А більше всього мені подобається мамин голос – тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось допомогти або її втішити. Адже вона – моя найрідніша людина!