Оновлення українського театру другої половини XIX століття
У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами.
Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур.
Велику роль в становленні нового українського театру відіграв геніальний російський актор Михайло Семенович Щепкін (1788-1863). Початок театральної діяльності М. С. Щепкіна був безпосередньо пов'язаний з Україною, з першими творами нової української драматургії. Після вдалого дебюту на сцені в Курську Щепкін в 1818— 1822 pp. з великим успіхом виступав у Харкові, Полтаві, Києві. Разом з І. Котляревським М. Щепкін здійснював художнє керівництво Полтавським театром. За участю Щепкіна в 1819 р. були вперше поставлені на сцені п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", в яких він виконував ролі Макогоненка і Чупруна. Робота над сценічними образами Макогоненка і Чупруна була важливим етапом у формуванні реалістичної майстерності великого актора.
Участю у перших постановках п'єс Котляревського не обмежилась увага Щепкіна до української драматургії. Ставши згодом провідним актором Московського Малого театру, він багато зробив для популяризації "Наталки Полтавки" та "Москаля-чарівника" Г. П. Котляревського, а пізніше і "Шельменка-денщика" Г. Квітки-Основ'яненка. В українських ролях він дав високі зразки реалістичної акторської гри.
Османы (также назывались оттоманы) — основное население Османской империи (1299—1923 гг.). Название происходит от имени первого султана Османской империи.В XI веке огромные территории Азии, включая территории нынешних Турции и Туркмении, оказались под властью государства сельджуков. При султане Мелеке (1072—1092) могущество царства туркмен-сельджуков достигло своего апогея; при наследниках Мелека оно распалось на множество небольших государств, так наз. бейликов.
В XIII веке одно из туркменских племён — кайы — под предводительством Эртогрул-бая, изгнанное с кочевий в туркменских степях, двинулось на Запад и остановилось в Малой Азии, где они оказали содействие султану крупнейшего из Румских государств — Румского (Конийского) султаната — Алаэддину Кей-Кубаду в его борьбе с Византией. За это Алаэддин отдал Эртогрулу в ленное владение пространство земли в области Вифиния между Ангорой и Бурсой (но без этих городов). Осман I, сын и наследник Эртогрула (1288—1326), в борьбе с ослабленной Византией присоединял к своим владениям область за областью, но, несмотря на растущее могущество, признавал свою зависимость от Коньи. В 1299 году, после смерти Алаэддина, он принял титул «султан» и отказался от подчинения румским султанам. По имени Османа его подданные стали называться османскими турками, или османами.
К 1487 году османы подчинили своей власти все мусульманские владения Малоазиатского полуострова. Название «османы» стало более престижным, чем просто «турки», и постепенно все мусульмане Османской империи (причём не только туркоязычные), а также принявшие ислам христиане Османской империи стали именовать себя османами.
Более 2 миллионов лет назат в восточной африке появился первобытный человек.позже он придумал рубило. далше стал заниматся охотой.люди стали собиратся в группы людей-общины. пожалуйста
Ответ:
После их набегов стране требовалось восстановление