Москве отошли Нижний Новгород и Тверь. У Литвы были Смоленск, Киев и Полоцк. А вот Пскову, Рязани и Новгороду Великому повезло больше: они не только сохранили своего правителя, но и сохранили свою независимость.
1) В
2) Б
3) Б
4) Г
5) Б
6) А
7) Г
8) В
9) А-4, Б-2, В-3, Г-1
10) А-1, Б-3, В-4, Г-2
11) Приказ, остальные собирательные
12) Алексей Михайлович
Толчком к началу массовых выступлений под политическими лозунгами стало «Кровавое воскресенье» — расстрел 9 (22) января 1905 года в Санкт-Петербурге императорскими войсками мирной демонстрации рабочих во главе со священником Георгием Гапоном (96 убитых и 333 раненых, из которых затем умерло ещё 34 человека, — сообщается в февральском докладе директора Департамента полиции А. А. Лопухина министру внутренних дел А. Г. Булыгину о событиях 9-го января)[5].
В этот период стачечное движение приняло особенно широкий размах, в армии и на флоте произошли волнения и восстания, что вылилось в массовые выступления против монархии. Манифестом Николая II от 6 августа 1905 «Об учреждении Государственной Думы»[6] учреждалась Государственная Дума как законосовещательный орган при монархе. Однако волнения не прекращались.
Итогом выступлений стала октроированная конституция — Манифест 17 октября 1905 года, даровавший гражданские свободы на началах неприкосновенности личности, свободы совести, слова, собраний и союзов. Манифестом учреждался Парламент, состоящий из Государственного Совета и Государственной Думы.
За революцией последовала реакция: так называемый «Третьеиюньский переворот» от 3 (16) июня 1907 года. Были изменены правила выборов в Государственную думу для увеличения числа лояльных монархии депутатов; власти на местах не соблюдали декларированные в Манифесте 17 октября 1905 года свободы; наиболее существенный для большинства населения страны аграрный вопрос не был решён.
Типичные виды нарушений законов<span>Все экологические правонарушения
2. Нарушения, допускаемые территориальными подразделениями специально уполномоченных государственных органов в области охраны и использования природной среды:
3. Нарушения, допускаемые хозяйствующими субъектами:
</span>
У XIV-XV ст. у різних країнах Західної Європи виникли руху проти панування католицької церкви. Ці рухи отримали загальну назву Реформація. Реформація являла собою широке суспільно-політичний та ідеологічний рух, спрямований проти римсько-католицької церкви і її ролі в політичній системі суспільства. Ідейною основою Реформації був гуманізм епохи Відродження. Ідеологи Реформації стверджували, що для спасіння душі віруючого не потрібен посередник в особі церкви. У зв'язку з цим вони виступали за ліквідацію церковної ієрархії разом з папою римським. Реформація розпочалася в 1517 р. з виступу Мартіна Лютера проти торгівлі індульгенціями (папськими грамотами, отпускавшими гріхи). Для позначення всієї сукупності напрямів Реформації (лютеранство, кальвінізм, цвинглианство, англіканство та ін:) вживається термін "протестантизм". На території Білорусі перші протестантські громади почали з'являтися в середині XVI ст. Найбільшого поширення тут отримав кальвінізм. У 1560-х рр. з кальвінізму виділилося рух антитринитариев (аріан) - радикальний напрямок, представники якого проповідували антифеодальные погляди. В аріанство виділяють дві течії: помірне, виступав за поступове зміна феодальних порядків, і радикальне, різко критикував кріпацтво, політику державного насильства, феодальні війни. До помірного течією антитринітаризм належали Симеон Нудний і Насильств Тяпинский. Ідеї Реформації в ВКЛ поширилися переважно в шляхетсько-магнатської середовищі (князі Радзивілли. Кишки. Сапіги, Ходкевичі. Тишкевичі та ін). Відомим представником реформаційного руху в ВКЛ, прихильником кальвінізму був Микола Радзівілл Чорний. Переважна кількість міщан і селян зберегли православну віру. Реформація у ВКЛ завершилася в кінці XVI ст. Шляхта і магнати з протестантизму повернулися в католицтво.<span>З</span><span> </span>другої половини XVI ст.<span> </span><span>католицька церква розпочала боротьбу за відновлення позицій католицтва. Цей рух отримав назву</span><span> </span>Контрреформації.<span>Одним з головних знарядь боротьби з Реформацією став</span><span> </span>орден єзуїтів,<span> </span><span>створений у 1534 р. і затверджений папою римським у 1540 р. Представники цього ордену були запрошені у ВКЛ у 1569 р. Головним ідеологом Контрреформації був єзуїт</span><span> </span>Петро Скарга. <span>Активними її прихильниками були</span><span> </span>Стефан Баторій<span> </span><span>і Сигізмунд III Лазу. Вони сприяли зміцненню католицької церкви, заохочували діяльність католицьких чернечих орденів. В результаті заходів Контрреформації зміцнилося економічне могутність і політичний вплив католицької церкви, відбулася клерикалізація культури. Заходи Контрреформації в Речі Посполитій були спрямовані не тільки проти протестантизму, але і проти православ'я. В рамках Контрреформації проведено об'єднання православної церкви Білорусі та України з католицькою, оформлене на Брестському церковному соборі в 1569 р. Контрреформація в Речі Посполитій фактично тривала до 30-х р. XVIII ст.</span>