Степ-підмет, підкреслюють 1 рискою. струснувши з себе росу -обставина, підкреслюють так: _ . _ .
горить-присудок,підкреслюють 2 рисками.
рівним жовтогарячим-означення, підкреслюють хвилястою лінією.
кольором-додаток,підкреслюють пунктиром.
Степ-Іменник
Струснувши з себе росу-Дієприслівник
Горить-Дієслово
Рівним жовтогарячим-Прикметник
Кольором-Іменник(змінився за родами).
1) Показати себе на ділі - заявити про себе
2) Володіти собою - зберігати спокій
3) Бути вірним собі - так каже людина, яка дотримується власних принципів, поглядів.
Травичка, ложечка, гусочка, маєчка, земелечка, кришечка, Анастасієчка, смужечка, свічечка, гаєчка
Весна прийшла.. Квітнуть поля , сади особливо квітка тюльпан. Вони бувають різних сортів: білі, червоні, з крапочками і без. Ця квіточка дуже красива і тому все звертають на неї увагу. Розквіт тюльпана неймовірний , на світанку коли сонечко гріє тюльпан розквітає , а ввечері ховається .У моєї бабусі є квітник цих квітів. Вона їх вирощує для задоволення. Люди люблять спостерігати за її квітником тюльпанів....
КІНЕЦЬ........
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім — директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.