1. ????
2. Потому что на холмах комфортное житье, чистый воздух и много других удобств.
3. Правление Хаммурапи (1792 - 1750 г. до н. э.)
Начало Олимпийских игр (776 г. до н. э.)
Установление республики в Риме (509 г. до н. э.)
Саламинская битва (480 г. до н. э.)
Начало войны Пирра с Римом (280 г. до н. э.)
Восстание Спартака (74 - 71 г. до н. э.)
Виникнення абсолютної монархії в різних країнах мало свої особливості, проте загалом це відбувалося після досягнення такого рівня розвитку продуктивних сил, за якого створювалися необхідні економічні, соціальні та політичні передумови заміни станово-представницької монархії абсолютизмом. Абсолютизм виникав у перехідні періоди, коли в надрах феодалізму активізувався розвиток капіталістичних відносин, коли старий феодальний стан розкладався, а середньовічний стан міщан перетворювався на сучасний клас буржуазії. У той час відбувалося різке загострення класової боротьби, насамперед між селянством і феодалами.
Зростання промисловості й торгівлі створювало нові джерела прибутків монархів, що приводило до посилення їхньої фінансової незалежності від органів станового представництва. Ставши самостійними у фінансовому аспекті, монархи дістали можливість створити розгалужений, потужний, лише їм підпорядкований бюрократичний апарат управління, регулярну армію та професійну поліцію. Таким способом ліквідувалася залежність монархів від органів станового представництва, які обмежували їхню владу, тому монархи припинили скликати ці органи. Спираючись на помісне дворянство та буржуазію, які були зацікавлені у зміцненні централізованої держави, монархи завдали удару стародавній феодальній знаті і звели нанівець вплив станово-представницьких органів. Абсолютизм - це завершальний етап у розвитку феодальної монархії, остання форма феодальної держави і права.
Абсолютна монархія мала місце майже в усіх країнах Західної Європи. Особливо яскраво вона проявилась у Франції. Зародження в надрах феодалізму капіталістичного укладу зумовлювало зміни характеру абсолютизму. У початковий період свого розвитку абсолютна монархія відіграла прогресивну роль, сприяючи розвиткові мануфактурної промисловості, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, а також подальшій централізації держави. Потім абсолютизм виступив у досить реакційній ролі - став на перешкоді цьому розвиткові, щоби не допустити зростання могутності буржуазії, яка виявилася для нього небезпечною.
У Франції класичний абсолютизм характеризувався такими основними рисами:
<span>розпуск Генеральних штатів, підпорядкування королю Паризького парламенту;необмежена компетенція короля у виданні законів та указів;повний контроль королівської влади над усіма провінціями;ліквідація автономії міст;створення розгалуженого бюрократичного апарату чиновників;скорочення сфери сеньоріальної юстиції;реорганізація армії, поліції, суду;<span>призначення на церковні посади королем.</span></span>
Причины :- Война – способ обогащения.- Аквитания была английским владением на территории Франции.- Борьба за влияние в Фландрии ( богатой ) Ход :- 1337 - 60 года - уничтожение франц. флота при г. Слейсе ( 1340 ) - поражение франц. при Креси , при Пуатье ( 1346 , 1356 ) Закончилось мир. договором , по которому треть земель франц. была под управ. Англии- 1369 - 96 года - победа франц. и на суше, и на море Англия потеряла почти все земли во Франции- 1415 - 24 года - сокруш. поражение франц. при Азенкуре в 1415 г. К 1424 г. Франция была в руках англичан - 1428 - 53 года - осада Орлеана в 1428 г. , перелом в ходе войны : появление Жанны дАрк .Итог :- коронация законного наследника франц. престола в Реймсе Карла Седьмого ( 1429 г. )- изгнание англичан
Александр 2 постоянно проводил реформы,а Александра 3 называли консерватором тем что он высупал большую часть именно за этот принцип.
Смерть императора Петра I в 1725 г. привела к длительному кризису власти. По образному выражению В.О. Ключевского, этот период нашей истории получил название «дворцовых переворотов». За 37 лет от смерти Петра I до воцарения Екатерины II (1725–1762) трон занимали шесть царствующих особ, получавших престол в результате сложных дворцовых интриг или переворотов.
В исторических исследованиях период второй четверти – середины XVIII в. определяется как «эпоха временщиков», «период политической нестабильности». Из 37 лет непрерывной чехарды власти 32 года приходилось на правление женщин, а если учитывать царствование Екатерины II, то в течение XVIII столетия в Российской империи после смерти Петра Великого 64 года власть в государстве находилась в руках женщин.
В истории русского государства началась своеобразная эпоха женщин-императриц. Это было время жены Петра I Екатерины I, курляндской герцогини Анны Ивановны, Анны Леопольдовны (племянницы Анны Ивановны, правнучки царя Алексея Михайловича), дочери Петра I Елизаветы Петровны и Екатерины II. При этом из всех четырех императриц только Анна Ивановна получила свою власть законным путем. Остальные взошли на престол в результате гвардейских военных переворотов, сопровождавшихся арестом, а подчас и убийством прежних правителей, расправой над их фаворитами и сторонниками. Несомненно, все императрицы по-разному проявили себя как политики. Одни опирались на фаворитов и временщиков, другие - на гвардию, третьи - на личную мудрость и правительственные учреждения, на европейский опыт.
- отойдя от национальной политической традиции, согласно которой престол переходил лишь к прямым наследникам царя, Петр сам подготовил «кризис власти» (не осуществив Указ 1722 г. о наследовании престола, не назначив себе наследника);
- на российский престол после смерти Петра претендовало большое количество прямых и косвенных наследников;
- во всей своей полноте проявились существовавшие корпоративные интересы дворянства и родовитой знати.
Говоря об эпохе дворцовых переворотов, следует подчеркнуть, что они не являлись государственными, т.е. не преследовали цели радикальных изменений политической власти и государственного устройства (исключением явились события 1730 г.).
При анализе эпохи дворцовых переворотов важно обратить внимание на следующие моменты.
Во-первых, инициаторами переворотов выступали различные дворцовые группировки, стремившиеся возвести на престол своего ставленника.
Во-вторых, важнейшим следствием дворцовых переворотов явилось усиление экономических и политических позиций дворянства.
В-третьих, движущей силой переворотов была гвардия.
