<span> Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими. Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.</span>
Милосердя починається з серця.Як ты будешь відноситись до всіх і вних буде милосердя
Щоб труби не піддавалися температурним коливаням. взимку при зниженні температур вода перетворюється на лід - розширюється і труби лопаються.
<span>
Ця подія трапилась недавно з моєю подругою Наталею. Вона — семикласниця. Дівчина напрочуд симпатична. Середнього зросту, тендітна, з рухами, як у балерини, — вона зачаровувала всіх і мала багато подруг. Особливо милувались всі її обличчям. Таке лице можна побачити хіба що на рекламах. Великі, виразні, темно-карі очі, обрамлені густими довгими віями, здавались бездонними. Маленький кирпатий носик підкреслював її задиркуватий і нетерплячий характер.
Так ось. Наталя страшенно любила справляти свій день народження і чекала його з нетерпінням.
Прийшовши зі школи, вона була здивована, що мама ще не починала пекти торт. Натомість вона пакувала валізу.
— На жаль, Наталю, я не зможу тобі допомогти у приготуванні святкового стола, бо їду у відрядження. Проте ти можеш сама спекти торта або купи в магазині шмат пирога.
Наталя від безпорадності заплакала. Ображено закопилила губи і навіть не хотіла поцілувати маму на прощання.
Вона байдуже дивилась на книгу кулінарних рецептів. Та раптом підскочила від думки, що подруги завтра все ж прийдуть. Що ж вона їм скаже? Що мами не було поруч? Ні. Вона мусить щось сама придумати.
Наталя гортала книгу, шукаючи такий рецепт торта, який був би простим і водночас смачним.
Зав'язала коси, одягла фартух і впевнено взялася до роботи. У каструлю подробила крекер, всипала склянку маку, ізюму. Окремо витерла пачку масла зі згущеним молоком. Вимішала все в каструлі і висипала у тортівницю. Поки торт застигав у холодильнику, розробила в банці желе і залила його.
Мама приїхала, коли подруги смакували тортом.
— Чи дозволите мені поласувати? — спитала мама.
Взявши шматок, вона зойкнула від задоволення.
— Я й не думала, що ти в мене така майстриня. Коли ж ти так навчилась готувати? Я й не зауважила, що ти в мене вже доросла!
Мама притулила Наталю до себе і поцілувала.
Дівчата були здивовані, що торт пекла не мама, бо Наталя про це ні словом не обмовилась. Дівчина збентежилась від щирих похвал подруг і мами.
Добре, що вона не панікувала. Пекти торт — не так і важко, головне — бажання.</span>
<span>Крізь (прийм.), з(прийм.) пагорбів(ім.),
проте(спол.) з(прийм.)
кожним(займ.) днем(ім.),
вже(присл. або частка), свої(займ.),
за(прийм.) рідною(прикм.)
землею(ім.),
тепер(присл.), які(займ.) наче(спол.),
є(дієсл.) символом(ім.)
весни(ім.),
так і(частка) хочеться(дієсл.) цілими(прикм.) днями(ім.),
у(прийм.)
звірів(ім.), повинні(прикм.),
також(спол.) багато(присл.) роботи(ім.) і(спол.) у(прийм.) людей(ім.).
</span>
ІМЕННИКИ: струмочками, весні, весни, крапель, дзюрчання
струмочків,
<span>землю, пора роботи</span>