Этим персонажем стал Горио из романа "Отец Горио" Оноре де Бальзака.
<span>Его называли только "папашей" Горио.
Он настолько сильно и </span>остервенело любил своих детей, что отдал им всё до последнего гроша и остался ни с чем. И даже то, что<span> дочери бросили его сразу после того, как он отдал им всё не поубавило его любви к ним.
</span>Место его проживания - пансионат, где все к нему относятся скверно, не любят его. Но ему, по сути, всё равно, ведь почти вся его жизнь вращается вокруг дочерей.
Он, скорее, привлек меня.
Своей преданностью к детям, тем, что продолжал помогать своим дочерям, которые поступили с ним мерзко, делал для них всё, совершенно не думая о себе.
Перед смертью Горио зовет своих дочерей, но впустую. Хоронят его в итоге не дочери, а Растиньяк и <span>Бьяншон - на свои последние деньги.
</span>На этом грустная судьба этого человека и заканчивается.
П.С. Бальзак вроде подходит по всем параметрам, поэтому вот так.
План анализа стихотворения
1. Место произведения в творчестве автора. История создания стихотворения.
2. Тема.
3. Основная мысль (художественная идея) .
4. Ключевые слова, образы.
5. Средства художественной выразительности (тропы, фигуры поэтической речи, звукопись) .
6. Настроения, чувства, передаваемые читателям автором (п. 3 и 6 можно объединить) .
7. Особенности языка (лексика, синтаксические конструкции, авторская пунктуация и ее роль) .
8. Стихотворный размер, особенности рифмы.
9. Автор и лирический герой стихотворения.
10. Литературные и жизненные ассоциации.
<span>11. Ваша оценка.</span>
Маленький принц жив на маленькій планеті, яка «була трохи більше його самого». Жив він по твердому правилу: «Встав вранці, вмився, привів себе в порядок — і відразу ж приведи в порядок свою планету». На його планеті, як і на будь-який інший, росли трави корисні (прості квіти, які займали мало місця і нікого не турбували) і шкідливі (баобаби). Якщо «баобаб не розпізнавати вчасно», то потім від нього вже не позбутися, і якщо планета маленька, то баобаби, розрісшися, «розірвуть її на клаптики». Тому Маленький принц трудився, любив милуватися заходом, але «йому дуже не вистачало друга…». Одного разу із зерна, занесеного невідомо звідки, проріс крихітний паросток, не схожий на всі інші. Незабаром з нього виросла троянда. «Вона була така прекрасна, що дух захоплювало», але горда й уразлива. Маленький принц навчався любити свою троянду, але був занадто молодий і тому не розгадав за вивертами і примхами своєї квітки ніжність. Квітка дарувала Маленькому принцу свій аромат, освітлювала його життя, але, хоча він і полюбив прекрасну квітку і радий був їй служити, одного разу в його душі пробудилися сумніви, і він вирішив відправитися подорожувати з перелітними птахами. На першому астероїді жив один-єдиний житель — король, для якого всі люди — піддані. Це був абсолютний монарх, який не терпів непокорства, але добрий, тому «віддавав тільки розумні накази». Хоча король володів всього лише своєю маленькою планетою, він вважав, що володіє й іншими планетами і зірками, «він був воістину повновладний монарх і не знав ніяких меж і обмежень». Король вважав, що мудрість правителя полягає в тому, щоб чекати сприятливих умов, а потім вже наказувати. Але королі насправді нічим не володіють, вони тільки царюють. Маленький принц вирішив, що владолюбство безглуздо, він не захотів залишатися на першій планеті і порадив королю віддавати розсудливі накази, для того щоб вони виконувалися. На другий планеті жила марнославна людина, якій здавалося, що вона «найкраща, найбагатша і всіх розумніша», всі, ним захоплюються. Такі «люди глухі до всього, окрім хвали». Маленький принц втік від честолюбця, тому що честолюбство без всяких на те підстав безглузде. На третій планеті жив п’яничка, який пив, щоб забути, що йому соромно пити. І після першої, і після другої, і після третьої планети Маленький принц переконувався, що «дорослі — дуже, дуже, дуже дивний народ». На четвертій планеті жила ділова людина — до такої міри зайнята, «що при появі Маленького принца навіть голови не підняла». Ділова людина володіла зірками, тому що до нього «ніхто не здогадався ними заволодіти». Він їх рахував. Розпоряджався ними — рахував і перераховував, клав папірець з написаним на ньому кількістю зірок в банк і задовольнявся цим. Але від цього не було нікому ніякої користі. І ділова людина не змогла з цим сперечатися. Йому потрібно було багатство для того, щоб купувати зірки — виходло замкнуте коло. Власність ділової людини теж безглузда. П’ята планета була менше за всіх, і на ній жив ліхтарник, який запалював і гасив ліхтар, хоча на планеті більше ніхто не жив. Маленькому принцу робота ліхтарника здалася корисною хоча б тому, що це було красиво. Ліхтарник не був ледачим, залишаючись вірним своєму слову, і думав не тільки про себе, а й про свою планету. Шоста планета була величезною. На ній жив географ, що вивчає моря, річки, міста, гори й пустелі і не знає, чи перебувають вони на його планеті. Це був географ, а не мандрівник. Він записував розповіді мандрівників і перевіряв їх достовірність, фіксував те, що ніколи не змінюється, і не фіксував ефемерне — те, що повинно скоро зникнути. І Маленький принц подумав про те, що «краса і радість недовговічна». Наука географа була бездушною. Сьома планета була Земля. Це була не проста планета. Маленький принц потрапив в пустелю і зустрів змію, вона була не товстіше пальця, але потужніше за будь-якого короля. На високій горі Маленький принц розмовляв з ехом, потім побачив цілий сад троянд, познайомився з Лисом, зрозумів, що ми «завжди у відповіді за того, кого приручили». Але ні на маленьких планетах, ні на великій Землі Маленький принц не зустрів нікого, хто міг би стати його другом, крім ліхтарника — втілення вірності обов’язку, вірності надійної, але безглуздої. У своїх подорожах Маленький принц своїм дитячим сприйняттям побачив світ таким, яким він є насправді: «Немає у світі досконалості!» Все краще, що є в людині, робить її слабкою. І в простодушності Маленького принца, укладена мудрість і людяніс
