Фартуки, или передники, знакомы едва ли не каждому человеку. При работе он и — надежные защитники от грязи. К тому же это хорошее украшение женского наряда, а рабочие передники входили в комплект профессиональной одежды.Названия передников отмечаются в письменности с XVII в., более древние свидетельства касаются лишь слова передовик. Большая часть наименований возникла на русской почве. Значение 'передник' сочетается со значениями 'завеса, занавес', 'разновидность одежды; деталь одежды', 'пояс'. От общеславянского глагола запинати 'закрывать, задерживать' возникло название запон, которое в актах Кирилло-Белозерского монастыря с 1601 г. обозначает закрытый передник. Запоны использовали в хлебнях, на рыбных промыслах, в кузницах. То есть это были рабочие мужские передники.Рыбацкие передники называли также занавесками: «Велено послать в Соколове 7 кож телятинных на занавески рыбным ловцам» — отмечено в расходных книгах московских приказов за 1673 г. Занавеска и позднее используется в ряде народных говоров. Иногда кожаный рабочий передник называли завескаДругие названия: нагрудник, передовик и передник. Слово передовик впервые отмечено в белозерской письменности и, судя по историческим данным, это было местное слово. А вот слово передник лишь однажды употреблено в тексте 1675 г. Причем при описании иноземного платья актеров в первом русском театре: «15 пар чулков немецких розных же цветов киндячных, 10 передников розных же». Но уже в XVIII в. слово передник приобретает большую популярность и теснит название запон.С 1626 г. отмечается в письменности нагрудник — кухонный передник. Это значение у слова сохраняется в архангельских, вологодских, новгородских и смоленских говорах до сих пор.Все остальные названия передников имеют иноязычное происхождение. Фартук упоминается в русских текстах с 1663 г., а в польском известно с 1498 года. Через польский это наименование и пришло к нам из немецкого языка. Как и все остальные названия передников, фартук в значении 'завеса' изредка употреблялся в русских источниках XVI в. Значение 'передник' отмечено первоначально в западнорусских текстах. В Москву слово проникает в 80-х годах XVII в. и первоначально употребляется мало. Вероятно, фартук отличался от русского запона своим покроем и чаще использовался в одежде иностранцев. С XVIII в. слово фартук употребляется повсеместно, что говорит о распространении и самого предмета.В Белозерске с древних времен рыбаки имели специальные кожаные фартуки — хамгла, хамла. Названия заимствованы из финского языка. С конца XVII в. в воронежских местах закрепилось польское по происхождению обозначение передника — запаска. Запаски носили также в украинских и белорусских сёлах
Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
<span>Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам". </span>
<span>Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього". </span>
<span>Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням допомогти написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало". </span>
<span>Не дивно, що такі міщани-багатії, як Журден, котрі прагнули зрівнятися зі шляхтичами, були легкою наживою для шахраїв. Граф Дорант, світський пройдисвіт, зіграв на почуттях Журдена і на захопленні його світською дамою маркізою Доріменою, у яку сам був закоханий, щоб видурювати у честолюбця гроші і подарунки для маркізи. </span>
<span>Нове вбрання, яке приніс Журденові кравець, виглядало на ньому так кумедно, що навіть покоївка Ніколь не могла втримати сміху. Та дарма, Журдена легко обдурити лестощами, адже він сам готовий бути одуреним. А коли учень кравця назвав Журдена шляхетним паном, той, розчулений, дав хлопцеві гроші і зробив для себе висновок: "Ось воно що значить убиратися так, як убираються вельможні особи". </span>
<span>Добре, що родина Журдена не розділяє його честолюбних прагнень і реально ;оцінює стан речей. Коли Журден відмовився віддати дочку Люсіль заміж за юнака-міщанина, друзі влаштували цілу виставу з маскарадом і зі сватанням Люсіль. Міщанин-шляхтич погодився віддати свою доньку за сина турецького султана і при цьому мати найпочесніший чин у цілому світі — мамамуші. </span>
<span>За законами жанру комедії, п'єса має щасливий кінець і закінчується весіллями закоханих молодих людей, а також графа та маркізи. Турки, що танцюють, б'ють пана Журдена шаблями і разом з Муфтієм промовляють: "Бийте, бийте, не жалійте!" Потім б'ють пана Журдена ще й ціпками, а муфтій промовляє: "Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати!" </span>
<span>Так Мольєр і висміяв, і покарав фізично свого головного героя — недолугого міщанина Журдена, який за будь-яку ціну хотів стати шляхтичем. Оптиміст Мольєр в одному з афоризмів висловився так: "Що б не говорили, є в людині щось незвичайне — таке, що ніякі вчені не можуть пояснити". І з цією мудрою думкою важко не погодитися. </span>