Тварина верблюд здалеку нагадує коня без гриви, з двома горами і закругленою мордочкою.
Тварина жовто-оранжева або темно жовта. Має маленьку голову, велике туловище, спиною з двома горбами і довгі худі чотири ноги.
Очі великі і дуже добрі і мені це дуже подобається в ньому.
Два горби у яких верблюд переносить іжу. У деяких самок є ще третій горбик - у ньому має народитися верблюдик.
Маленьких хвіст з китаю на кінці.
Хоч ноги у верблюд худі, все ж таки витримують навантаження.
Тварина верблюд, дуже цікава істота!
<span>Одного разу зла Зима задумала заморозити усе живе на світі: дерева в лісі в саду і всіх звірят і пташок. Щоб Весна ніколи не настала. Почули про це діти і написали листа Весні. Прилетіла вона з пташками із Теплих країв і прогнала злу стару Зиму. Всі раділи Весні: діти в парку, пташки в саду, тварини у лісі.</span>
Люди недбайливо ставляться до природи...
тому ми маэмо берегти її
Дмитро,відчини двері!
Спонукальне речення містить наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо.
У спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть у наказовому способі, часто використовуються звертання, а також можуть вживатися спонукальні частки хай, нехай, бодай, годі, ну, давай тощо: О земле, велетнів роди! (П. Тичина): Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній (М. Рильський).
Спонукальні речення бувають:
а) власне спонукальні, у яких міститься спонукання до дії; Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя (Леся Українка);
б) бажальні, у яких висловлюється якесь бажання: Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти (О. Гончар).
Для спонукального речення характерна специфічна спонукальна інтонація — часом більш напружена, часом менш. У кі
нці такого речення звичайно ставиться крапка.
