Гаї шумлять... І ллється стогін в мертвій тиші... Це дерева.... Вони просинаються від вітру і починають жалісно стогнати.
- Чого ти стогнеш,сосне,сестро люба! - питає в сосни граб.
-Тому,що колишеться моя голівка від цього поганського вітру!
І всі дерева так стогнуть цілий день доки одна смілива Липа до вітру питається.
-Ой,вітру вітру, ти могутній, за що ж ми таке заслужили!
Вітер мовчав… Береза не витримала і сказала , що з ним по хорошому нічого не доб’єшся! Але липа все благала і благала!
- Ой ,вітру любий ,та коли ж ти припинишся!
І зараз вітер їй відповів,що за її терпіння і доброту, він припиниться. Він подякував липі і перестав дмухати. І всі дерева знову заснули спокійним сном, і прокидатися тепер вони збираються тільки зимою…
Батьки хочуть віддати дочку за багатого нелюба (хай він буде старим, некрасивим чи придуркуватим) – класичний сюжет в українській літературі й фольклорі. «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка серед них вирізняється: історія ця майже всуціль весела, з хепі-ендом, а крім того, український класик створив у п'єсі колоритний образ Стецька, чиє ім'я використовують як загальну назву.Григорій Квітка-Основ'яненко створив образ Стецька як дурника, з якого сміються – і герої п'єси, і читачі з глядачами. Його не жаліють, не співчувають йому. І така реакція начебто цілком природна й зрозуміла. А чому він потрапляє в ситуацію, коли стає потіхою для інших, – уже зовсім інша історія...У цій історії могли б бути всі передумови для трагічного фіналу. Адже герої балансують на межі і поводятьсядуже по-українськи – плачуть і жаліють себе замість того, щоб зупинитися й прийняти правильне й очевидне рішення: «Ми любимо свої болячки, любимо страждать, плакать, жаліться. Самі придумуємо собі проблеми, щоб поплакати над ними. От і виходить абсурд. А треба встати й зупинитися. Адже й так зрозуміло, як треба жити! Ні, ми довго поплачемо, постраждаємо, де страждати, може, й не треба. Одарці шкода Олексія, він їй дуже подобається... Але ж Кандзюбина худоба! І вони плачуть. А збоку так смішно. А взяв би Олексій молота, та одігнав усіх...».
«Сватання на Гончарівці» – класична українська п'єса.
Мамина пісня
Мамина піснятака ніжна та мила.Коли мама співає то й душа співає.
Одного разу мама співала в кімнаті моеї сестри на одну мить здалося що це якийсь конерт.Ітак було кожного дня. докі я не зайшла до кімнаті сестри.а в той кіматі співала моя мати.З того часу я називала її "співачка моя".
Це вже передати куті меду.
Передавати, передати куті меду<span> у ролі прис. — переборщити, пересолити, вийти за межі допустимого</span>