1) глухой (какой?) - прилагательное - глухой (кто?) - существительное - грамматические омонимы (омоформы)
2) глава (голова) - глава (в книге) - лексические омонимы;
3) деревни (им. падеж, мн. число) - деревни (род. падеж, ед. число) - грамматические омонимы (омоформы);
4) плачем (сущ.) - плачем (глагол) - грамматические омонимы (омоформы);
5) его (притяж. местоимение) - его (кого?, личное местоимение) - грамматические омонимы (омоформы);
6) души (сущ.) - души (глагол в повел. накл.) - грамматические омонимы (омоформы);
7) полЯ - пОля ( различаются ударением) - графические омонимы( омографы)
8) недосыпала (не спала ) - недосыпала ( не все насыпала) - лексические омонимы;
9) парИт - пАрит - графические омонимы (омографы)
10) зимой (когда? ,наречие) - зимой (чем?, существительное) - грамматические омонимы(омоформы) ;
11)жилА - жИла - графические омонимы(омографы) ;
12) лисА - лИса _ графические омонимы (омографы);
13) прОруби(сущ.) - прорубИ (повел. наклонение глагола) - графические омонимы(омографы) ;
14) пила (глагол) - пила (сущ.) - грамматические омонимы (омоформы).
Рожь, брошь, жизнь, степь, кровать, тетрадь, площадь, мать, дочь, дверь, милость, щедрость, печь, тень, лень, осень, лесть, весть, моль, метель, капель, соль, роль, тишь, пристань, карамель, любовь, радость, сеть, месть.
<em>Надеюсь помог!</em>
Пісня про рушник А. Малишка - гімн материнській любові
Поезія А. Малишка завжди була і, сподіваюсь, буде дуже популярною в народі, бо простота і прозорість її форми, тематика, мова близькі як сучасникам поета, так і нам, його нащадкам. Це, мабуть, тому, що у своїх творах митець порушував морально-етичні та загальнолюдські проблеми сучасності.
Гімном материнства називають величну поезію А. Малишка "Пісня про рушник". Ця поезія - це сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю.
У поезії матір дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому "росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї". Цей рушник пов'язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом найближчої і найсвятішої для кожної людини - образом матері.
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала...
У творі образ матері - це символ чистоти і любові, це образ матері-берегині, яка дала нам життя, мудро формувала наші почуття, творила людину.
Ліричний герой поезії з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити дитину щасливою. У його матері "незрадлива ласкава усмішка", бо вона уміє прощати і наставляти, жаліти. У матері - "засмучені очі", бо вона відриває від свого серця дитину й посилає її у великий світ, "в дорогу далеку". А на цій дорозі будуть і радість, і смуток, і печаль:
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов...
