Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. Мати Михайлика — це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів. Бабуся — проста селянська трудівниця Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна. Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика. Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Преисподней, недуги, ринулся, тлетворным
Поэт, образ которого возникает в лермонтовских стихотворениях, — это человек с твердой и страстной волей. В стихотворении “Молитва” (“Не обвиняй меня, всесильный”), написанном в 1829 году, Лермонтов называет творчество “всесожигающим костром”, а “жажду песнопений” — “страшной”. Это существенно отличает его от поэтов прошлых лет, в особенности от Пушкина, для которого поэзия - дар, приходящий легко и естественно. Лермонтов обвиняет поэтов-современников, променявших высокое назначение поэта на обеспеченное, сытое существование. Он осознавал то печальное положение, в котором находились поэт и поэзия, и старался бороться за жизнь настоящего, подлинного искусства, а не заменять его пустой болтовней ради денег.
Вот фото я его сам делал если что)
Это книга о переполохе среди чиновников маленького уездного города, вызванного приездом ревизора. Герои книги - все чиновники этого уездного городка во главе с городничим. Поэтому произведение это -картина чиновничье - бюрократического правления крепостнической России. В этой комедии высмеивается чванство, ложь, ничтожность интересов, суеверия, сплетни и т,д. Как говорит сам Гоголь "В "РЕВИЗОРЕ" я решил собрать в одну кучу все дурное в России, какое я тогда знал, все несправедливости, какие делаются в тех местах, и за одним разом посмеяться надо всем". Комедия эта и смешная, и поучительная.