Григорій Олександрович
Печорін - головний герой роману Михайла Лермонтова "Герой нашого часу". Що було дивним у зовнішності Печоріна і відразу кидалося у вічі? У всьому його вигляді відчувалася суперечливість. На перший погляд, йому було не більше двадцяти трьох років, але в наступну хвилину здавалося, що йому тридцять.
Хода його була недбалою і ледачою, але при цьому він не розмахував руками, що
зазвичай свідчить про скритність характеру. Коли він сів на лаву, то його
прямий стан зігнувся, обм’як, наче в його тілі не залишилося жодної кісточки. Але особливо автора вразили
його очі: вони не сміялися, коли він сміявся.
Хвала тебе, приют лентяев,
Хвала, ученья дивный храм,
Где цвёл наш бурный Полежаев
Назло завистливым властям.
Хвала и вам, студенты-братья...
Источник: <span>http://poemata.ru/poets/lermontov-mihail/hvala-tebe-priyut-lentyaev%E2%80%A6/</span>
Мой любимый и одновременно нелюбимый сказочный герой - это Лиса Патрикееевна из русских народных сказок. Несмотря на то, что лисица - это отрицательный персонаж, она многому меня научила.
В раннем детстве, когда Мама мне рассказала сказку о лисице, которая хитростью украла домик у Зайца, я сначала удивилась: ведь лисица казалась такой милой и хорошей. Прошло несколько лет, я пошла в первый класс. Мы с подружкой шли домой. К нам подошла красивая и ласковая тетя с рыжими волосами. Она звала нас к себе в гости, обещала угостить конфетами. Моя подруга согласилась, а я отказалась - слишком уж сильно была похожа та женщина на Патрикеевну.
Мою школьную подругу до сих пор не нашли
1) Маленький грязненький почтовый домик ( станция)
4) умирает в одиночестве
Крестился на бутыль с карболовым раствором