Січ — то була простора площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зі всіх боків обливала цей острів глибока вода Дніпра, а ще крім того на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою, та й високий, гострий частокіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що кому-будь неможливо було дістатися на Січ. І хоч не раз пробували здобувати Січ турки, татари й інші вороги, то це їм не вдавалося.
Довкола площі були побудовані хатки, так звані „коші” (з плетеними стінами), або „курені”. Ті хатки були накриті очеретом, або кінськими шкірами. В такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут, або пересиджували в сльотливі дні, лагодячи одіж або чистячи зброю. В погідні дні перебували на площі або в степу за рікою. Там вправлялися в їзді верхи, в стрілянні з рушниць і гармат, та направляли човни.
По середині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але в середині повна золота й срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву, а під час читання Євангелія тримали шаблі наполовину витягнені з піхви, на знак, що готові в кожній хвилині боронити своєї віри. Частину своєї воєнної добичі призначали на церкву і купували щораз кращі нові хоругви та ікони. На Січі, крім хаток-куренів, були й склади зі зброєю, з гарматами, з човнами та харчами. Коло складів стояла вночі сторожа.
Про звичаї й звичаї козаків-запорожців пишуть очевидці, що були на Січі, таке:
Хто хотів стати козаком, мусить наперед служити три роки в старого козака за джуру (слугу й помічника). Він робив усяку роботу й носив за козаком другу рушницю й потрібні клунки. Щойно потім, коли вивчився від того козака орудувати зброєю й набрав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.
