Синтаксичними сполученнями не є: ніч і день, три учні відстали в поході, прийшла весна, гудуть вітри, я почувався, наче не в своїй тарілці, забіліли сніги, зійшло сонце, усі ми, крига, гладенька й міцна, більш підготовлений, річка, швидка і стрімка, найбільш говіркий, тримати в міцних руках, плакати слізьми, п’ять книг, дуже добре, впадає в око, нехай прочитають, у глибинах океану, голову сушити, перше вересня, Новий Рік, дуже радий, дніпровські схили, зимові канікули, дитина років п'яти, люди літнього віку, більш здібний учень, байдики бити, більш докладно, схилився та й дивиться, взуття великого розміру, дівчина з блакитними очима. Це лексичні словосполучення.
Синтаксичні — це словосполучення, що позначають складне поняття, у якому кожне слово не має суворої закріпленості з іншим словом.
Ігор був добрим, розумним і доброзичливим хлопцем. Тому те, що він побачив у сусідському дворі, коли приїхав з міста до тітки Олі, дуже схвилювало й обурило його: "Рудий хлопець такого ж віку, як і він сам, стьобав лозиною рябе цуценя, тягаючи його по саду за шнурок". Хлопчикові шкода стало цуценяти, і він обміняв його на свої іграшки. Тимко, колишній власник цуценяти, уважав Ігоря дурнем, але після розмови з ним зрозумів, що той хоча й був міським жителем, добре розумів природу та знався на різних прикметах. Цуценя Ігор полюбив одразу всім серцем: нагодував його молоком, зробив для нього хатку, трави намостив, щоб м'яко було спати песикові, А кличку дав йому Вірний, адже "він не раз чув від батька, що собака – вірний друг людини".Через два тижні собача не можна було впізнати: "Шерсть на ньому блищала, лапи вирівнялися, стали пружні та рівні". Тепер вони, як справжні друзі, разом гралися в м'яча, плавали, ходили до лісу й навіть у крамницю. Песик був дуже розумний і слухняний, любив свого хазяїна, та й Ігор прикипів до нього всім серцем. Дуже хлопець переживав, коли його друг захворів, був журний і тихий. Бачачи таку любов свого сина до песика, мати попередила Ігоря: "Невже ти думаєш, що я візьму твоє цуценя в місто? Краще відвикай од нього або віддай комусь".Сподобався Вірний і батькові Ігоря, бо песик був дуже розумний, кмітливий і сміливий. А Тимко заздрив хлопцеві, спостерігаючи через паркан за Вірним і не розуміючи, чому його Тарзан "завжди опускав хвоста, не вмів плавати й ніяк не міг зіп'ятись на задні лапи". І як він міг проґавити такого гарного собаку? А секрет був зовсім простий: треба було любити своє цуценя, що й робив Ігор, а Вірний відповідав йому взаємністю. Тимка ж песик не любив і на його вмовляння не піддавався.<span>Але ось настав час від'їзду Ігоря до міста: дуже важко йому було прощатися із собакою, серце стукотіло, а в душі пекло вогнем. Як залишити друга? Та батьки не хотіли брати песика в місто. Але коли машина вже поїхала, Вірний вихором полетів з тітчиного двору: "Він щодуху мчав вулицею, нюхаючи землю, де ще залишилися сліди машини". А Ігор сидів у машині та гірко плакав, батьки були занепокоєні. Аж раптом хлопчик побачив Вірного, який летів шляхом: "...Він мчав уперед, до машини, яка зупинилася посеред дороги, до машини, яку він так довго доганяв і яка везла найкращу у світі людину – Ігоря!"</span>
Людина – істота соціальна. Він знаходиться в тісному взаємозв'язку з суспільством. Людина не може не замислюватися над тим, як відносяться до нього інші, що вони про нього думають, які оцінки виносяться його вчинків і всієї його життя. Кожна людина час від часу замислюється про своє місце серед інших людей. Ми не раз чули про такі поняття, як честь і гідність. Але що вони означають? Для мене, це ціла сукупність певних рис людини. Це – чесність, правдивість, щирість, щиросердність. Людина честі має чіткі високоморальні принципи в своїй поведінці, у відносинах з оточуючими. Вони відображають моральну цінність особистості, вони являють собою суспільну та індивідуальну оцінку моральних якостей і вчинків людини. Вищим проявом людської гідності є благородство – моральне велич людської особистості. Воно може бути властиво будь-якій людині, чесно виконує свій обов'язок, що живе за моральними мірками. Я вважаю, що чоловік честі – це ще скромна людина, не говорить всім навколо про свою перевагу. Безумовно, людина честі має і таку якість, як гідність. Гідність – це внутрішня впевненість у власній цінності, почуття самоповаги. Поняття гідності є більш універсальним, ніж поняття честі. Воно підкреслює значимість особистості і не залежить від соціальної приналежності. Звичайний трудівник може бути набагато більш гідним, ніж політик чи вчений. Людина володіє перевагою, яку підтримує він сам, і яке мають поважати інші. Близькі за значенням поняття честі і гідності, між тим, мають важливі смислові відмінності. Отже, честь — це оцінка з позиції суспільства, гідність – оцінка з точки зору людства, його загального призначення. Не дивно, що почуття честі викликає бажання піднятися і стати першим в тій соціальній групі, від якої отримуєш почестей. Почуття власного достоїнства засноване на визнанні моральної рівності з іншими людьми. Кожен індивід володіє гідністю вже тому, що він людина. Тому гідний член суспільства визнає гідність інших людей і не зазіхає на нього. Однак природне право людини на визнання його гідності зовсім не означає, що воно виявиться автоматично. Людина повинна "показати світу своє достоїнство, яке виражається в порядності, чесності, принциповості, справедливості до інших і вимогливості до себе, до скромності і простоти, в прагненні бути внутрішньо цілісною особистістю, на яку можна покластися. Тільки тоді можна впевнено сказати, що це – людина честі і гідності. Якщо право на гідність осіб, як вже було сказано, набуває з моменту появи на світ, вже тільки тому, що він людина, то честь набувається ним у процесі всього його життя. Однак честь — це не просто добра слава про людину, що володіє перерахованими якостями. Заслужити її можна тільки, доводячи власними вчинками. Також, між честю та гідністю існує певна схожість. Вона проявляється в такому почутті, як самооцінка. При високій об'єктивної самооцінки, людина, що вважає свої переваги, а реалізує їх, законно чекає від суспільства відповідної оцінки – честі. Однак не слід забувати, що гонитва за честю розвиває марнославство. А марнославство – одне з проявів гордині. В релігії вона вважається одним із смертних гріхів. Якщо говорити про нинішній час, то зараз людей честі і гідності небагато. Я вважаю, що виховувати в характері почуття гідності, честі, правдивості, щирості потрібно з раннього дитинства. "Бережи честь змолоду" – писав видатний людина, А. С. Пушкін. Таким чином, потрібно бути гідною людиною з дитинства. Всі події в житті взаємопов'язані, і гідність треба зберігати на протязі всього життя, люди повинні думати про наслідки своїх вчинків. Бо якщо людина втратить довіру і повагу, то повернути його буде дуже важко.
1. Собака лягає біля багаття, кладе голову на передні лапи й не кліпаючи дивиться на вогонь. 2. Я ненавиджу тих, що не сіявши жнуть, що садів не садивши плоди об‘їдають. 3. Недооцінюючи силу і винахідливість греків, перси потрапили в пастку. 4. Хлопці побігли на вогники спотикаючись, падаючи, хакаючи, не зводячи очей із жар рок. 5. Життя — це терниста нива: не пройдеш, ноги не уколовши. 6. Недобачаючи в темряві, хлопець обережно намащувати шлях палицею.
Звороти — те, що відокремлено комами.
Но это не точно)))