Вступ
Іконопис - це не просто стиль живопису, творчий напрямок чи спосіб заробітку - це, насамперед, вид служіння Церкви Христової. Це шлях, що дається не всім і не усім під силу його винести. Це таємниця, що не відкривається повною мірою мирянину чи відокремленному генію живопису: цьому потрібно посвятити себе цілковито. Це школа копіткої праці, суворого посту і внутрішнього молитовного ділання. Це мова ліній, фарб, символів православного богослов'я, де немає нічого випадкового і надуманого. Це щире виконання Святого Письма і Передання. Це втілення невидимого Первообразу, де вся Правда, Божою милістю, відкрита, як абетка, як натхнення для молитви і благочестя, очам тих, хто молиться.
Ікона самою своєю живою присутністю і своєю формою, змістом та стилем свідчить про перевтілення людського життя, коли до нього торкається Божа милість. Лінії перспективи в іконі зводяться докупи аж за гладачем. І тим самим, разом із стилізовано зображеними персонами, він стає ніби “співучасником подій”, представлених в іконі, змінюється і відновлюється у світі святої любові, маючи можливість усвідомити роль усього створеного з погляду вічності.
Культ ікон офіційно був прийнятий на сьомому вселенському соборі 787р. у м.Нікеї. Ікона – (грецьке Уіко V – зображення, образ) – у християнстві (православ’я, католицизм) – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення “святих”, якому надають священного характеру. За християнською легендою першим іконописцем вважається євангеліст Лука .Ще при житті Діви Марії, матері Христа, Лука відобразив її образ. Побачивши своє зображення, богоматір промовила: “Нехай буде з ним благодать Сина мого і моя ”.З того часу слова згадувалися завжди, коли люди приходили поклонитися образу Богоматері.
Циклоп-древне греческое миfическое существо, придуманное греками,присудствует во многиз миfах греции.
Формирование правительства<span> по своему способу также во многом зависит от избранной в стране формы государственного правления. В связи с этим прежде всего различают два основных пути формирования правительств — </span>парламентский и внепарламентский.<span> В целом можно констатировать, что: в парламентарных республиках и парламентарных монархиях действует парламентский путь формирования правительства, когда решающая роль в этом процессе принадлежит парламенту, хотя и внепарламентские структуры (например, глава государства) могут при этом играть более или менее существенную роль; в президентских республиках, в абсолютных и дуалистических монархиях формирование правительства осуществляется в основном вне парламента, главой государства самостоятельно, хотя парламент или одна из его палат в ряде случаев может принимать в этом определенное ограниченное участие (например, путем дачи согласия на назначение министров, как в США, где такое согласие дает верхняя палата парламента — Сенат); в полупрезидентских республиках сочетаются черты того и другого пути, когда важная роль в формировании правительства принадлежит одновременно как президенту, так и парламенту, причем, с одной стороны, президент обладает немалой свободой в определении состава правительства, а с другой — он не может не учитывать соотношение партийно-политических сил в парламенте, поскольку обычно при назначении премьер-министра, а в отдельных случаях и некоторых ключевых министров ему требуется согласие парламента.</span>
Ответ:
2 на коталическаю и проваславнаю
Объяснение:
1 я не знаю
