Найпрекрасніша пора року - Весна <span> </span> <span> Пташко! Будь рада теплу і весні. </span> <span> Олександр Олесь </span> <span> </span> <span> Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу. </span> <span> Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів. </span> <span> </span> <span> А Весна іде, як фея, </span> <span> В чарах шуму і пісень, </span> <span> Біла, біла, як лілея, </span> <span> В квітах яблунь і вишень. </span> <span> (Олександр Олесь) </span> <span> </span> <span> Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця. </span> <span> </span> <span> Стояла я і слухала весну, </span> <span> Весна мені багато говорила, </span> <span> Співала пісню дзвінку, голосну, </span> <span> То знов таємно-тихо шепотіла. </span> <span> (Леся Українка) </span> <span> </span> <span> Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій. </span> <span> </span> <span> Вона мені співала про любов, </span> <span> Про молодощі, радощі, надії, </span> <span> Вона мені переспівала знов </span> <span> Те, що мені давно співали мрії. </span> <span> (Леся Українка) </span> <span> </span> <span> Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини: </span> <span> </span> <span> «Ви чули ж бо: так липа шелестить, </span> <span> Ви знаєте, як сплять гаї?» </span> <span> </span> <span>кожній людині можна було б сказати: </span> <span> </span> <span> «Та ви вже знаєте, як сплять гаї»...